Метьюз Джейсон - Червоний горобець

напише сьогодні вночі, а також про те, що необхідно терміново знайти привід виїхати за кордон. Він мусив зустрітися з Натаніелем.

***

Наступного ранку лінійний директор контррозвідки Зюганов надіслав засекречену zapiska генералу Єгорову, нагадування, метою якого було продемонструвати передбачливість Зюганова, а також його контроль над ситуацією.

Причин, які пояснювали б поведінку американського офіцера, може бути небагато. 1. Це могла бути прогулянка, щоб спровокувати спостереження ФСБ, а потім виявити його кількісний склад, включаючи збір сигналів розвідки на зашифрованих частотах ФСБ. 2. Американець виявив стеження і скасував зустріч, завівши команди ФСБ до парку, щоб заплутати сліди. 3. Американець нічого не помітив, та його агент скасував зустріч з невідомих причин.

Такі дії американців здаються погано спланованими й незграбно виконаними і підтверджують результати нашого тривалого оцінювання директора резидентури ЦРУ Ґондорфа як старшого офіцера, який не підходить до тонкощів такого рівня і є всього лиш нещасливим результатом тривалого патронажу.

«Кому яке діло до того поліпа? — думав Єгоров. — Недалеких, пихатих, балуваних халтурників вистачає і в нас у Службі».

Ваня був певен, що вони знову все проґавили, що секретний агент все ще там, пітніє у своєму ліжку ночами, зраджуючи Росію і ставлячи під сумнів його — Ваніне – політичне й персональне майбутнє.

А тоді день був повністю зруйнований телефонним дзвінком із Кремля опівдні, м’який голос президента лунав зашифрованою лінією. Президент Путін знав про вчорашнє спостереження в парку Сокольники і висловлював різні інтерпретації того, що сталося. Ваня подумки змирився з фактом, що zapiska Зюганова дісталася й найвищої інстанції.

— Успіх контррозвідки проти американців у даний час нам би не завадив, — муркотів президент у слухавці. — В умовах кризи у Вітчизні в нас немає часу для hozjajki, для цих домогосподарок, що гупають каструлями й сковорідками на знак протесту.

На лінії повисло мовчання, та Ваня не переривав монологу. Йому були добре знайомі ритми президентського мовлення.

— Ми не володіємо такою розкішшю, як час, — мовив Путін нарешті, і лінія роз’єдналася.

Ваня поглянув на телефонну слухавку та поклав її. Sookin syn. Чорти б його взяли. Він натиснув клавішу на своєму внутрішньому телефоні.

— Зюганова, терміново.

Секретний агент усе ще був там, та якщо підпільні зустрічі в Москві не вдавалися, єдиним виходом було організувати зустрічі за межами Росії, в іншій країні. А Неш був зовсім поруч, у Фінляндії. Неш. Він знову натиснув кнопку телефона.

— Єгорову. Небогу мою. Негайно.

За двадцять хвилин Домініка сиділа перед його столом. Голова контррозвідки Зюганов, не дістаючи до підлоги ногами, умостився в кріслі з іншого боку. Всі три ґудзики безформного піджака гнома були застібнуті, а руки він тримав на ручках крісла. Звична легка посмішка на його обличчі дратувала Ваню. Його смертоносний гном.

Як завжди, від Домініки важко було відвести погляд — темно-блакитні вовняні спідниця та жакет, волосся зібране в рівненький жмут на маківці. Вона поглянула на Олексія Зюганова та на чорні трикутники за його головою. Вона вже досить часу пропрацювала в Службі, тож чула, що говорять про його дії в камерах тортур Луб’янки в останні роки Радянського Союзу.

Ці історії розлітались чутками, в них не вірили і повторювали лише близьким друзям всередині Служби. Зюганов був одним із двох головних катів Луб’янки і, попри молодий вік, ідеальним кандидатом для такої роботи, позаяк володів імунітетом до її жахіть. Казали, що гном відчував захоплення, коли закатовані ним в’язні звисали з балок на стелі, лежали на столах чи на пологій підлозі, головами до стоків. Він хапав їх, переміщував — це називали «водити ляльку», — а потім притискав до стіни, розмовляв з ними й рухав мертвими кінцівками туди-сюди. Домініка уявила брудні комбінезони, фіо­летові шиї…

— Таке враження, що ми завжди тут сиділи, ти і я, — жваво мовив Ваня. Домініка забула про камери тортур. Вона бачила його жовтий німб, яскравий та широкий. Зустріч буде цікава. — Радий знову тебе бачити.

— Дякую, — відповіла спокійно. Вона була готова.

— Радий чути, що генерал Корчной запропонував тобі місце в американському відділі.

«Ой, та годі вже», — подумала вона.

— Коли полковник Симьонов звільнив мене з «п’ятого», у мене не лишилось свого кабінету. Я дуже вдячна генералові за таку можливість, — сказала Домініка.

— Корчной сказав мені, що твоя робота з французом дуже його вразила, — мовив Ваня.

— Попри факт, що операція виявилась невдалою, — сказала Домініка.

— У всіх нас бувають успіхи й невдачі, — сказав Ваня, купаючись у жовтому кольорі і поводячись дуже мило.

Голос Домініки зазвучав дещо голосніше.

— Операція проти Делона й досі була б в активному стані, якби п’ятий відділ не вчинив передчасних дій. Ми могли б розробити проникнення до французького міністерства оборони.

— Я читав файл. Була така обіцянка. То що ж сталося? — м’яко втрутився Зюганов. Домініка ледь не виявила свого переляку, коли побачила, як за плечима Зюганова розкриваються чорні параболи, мов пара крил кажана. «Shaitan, — подумала Домініка, — чисте зло».

— Про це слід запитати керівника п’ятого відділу, — сказала Домініка, не дивлячись в очі Зюганова, не бажаючи бачити, що за ними ховається.

— Мабуть, я так і зроблю, — сказав Зюганов.

— Досить. У взаємних звинуваченнях нема нічого цінного. Молодший лейтенанте Єгорова, ви не на тій посаді, аби брати під сумнів рішення старших офіцерів, — м’яко мовив Ваня.

Домініка заговорила тим же впевненим голосом, не відводячи погляду від свого дядька.

— Саме тому Служба й занепадає. Тому Росія не витримує конкуренції. Ось через таке ставлення. Таких офіцерів, як Симьонов. Це krovopiytsy, що присмоктались до живота, ссуть кров, і їх неможливо відірвати.

У кімнаті настала тиша, вони дивились одне на одного. Зюганов стежив за її обличчям; його руки непорушно лежали на ручках крісла.

— І що мені з тобою робити, небого? — нарешті спитав Ваня, встаючи з-за столу й рухаючись до панорамного вікна. — Твої показники вражають, та не слід руйнувати кар’єру, ледь її розпочавши. За те, як ти зі мною вже встигла поговорити, тебе можна сміливо виключати зі Служби. Ти бажаєш продовжити свої скарги?

«І не забувай про свою матір», — подумала Домініка.

— І не забувай про свою матір, — сказав Ваня. — Вона потребує твоєї підтримки.

— Знаю, я користуюся нашими родинними зв’язками, — сказала Домініка. — Але наша робота надто важлива, щоб використовувати один-єдиний метод, starinnyj, так, як робилось завжди.

Вона повернулася, щоб поглянути на дядька, який стояв біля вікна, і зрозуміла дві речі. Ваню все це не цікавило, в нього до неї була якась інша справа, а вона, натомість, все не припиняла коментувати попередню. Також вона бачила, що Зюганов ковтає її слова, вона відчувала, як він палає, мов піч. Він був істотою, яка відчувала вдоволення лише за присутності здобичі. Вона на нього не дивилась.

Не відводячи погляду від краєвиду за вікном, Ваня похитав головою. «Ласкаво просимо до сучасної СВР, — подумав він, — покращення, реформи, зв’язки з громадськістю та жінки в Службі. Молодші офіцери, які можуть вільно критикувати старі методи роботи».

— Отже, тобі не до вподоби старомодні методи? — спитав Ваня.

— Мені не до вподоби невдала операція, яка могла б закінчитися геть інакше, хай якою не була причина, — відповіла Домініка.

— То ти вважаєш, що готова