Іво Брешан - Азартні ігри з долею

це можна назвати. Він був дуже побожний; щодня відвідував месу. Думаю, що Бензол був його злим духом.

— Ана Немчич обмовилась, що між нею і Дудою ледве не зав’язались любовні стосунки. Вона описувала його так само, як і ви. Коли вона спробувала йому завадити закінчити те, що він розпочав, то він продемонстрував їй зовсім інше обличчя. Він майже по-звірячому повівся з нею.

— Я вірю. Тієї миті, він, мабуть, так поводився не з нею, а зі своїм сумлінням, яке вона в ньому своїми діями пробудила.

Коли вони, отак прогулюючись, прибули до Страдуна, п’яничка зник, а поруч з ними, на відстані якихось п’яти метрів, матеріалізувався чоловік у чорному костюмі з краваткою-метеликом і футляром для скрипки в руці. Чоловік з байдужим виразом обличчя йшов їхнім темпом поруч з ними; він виглядав музикантом, який якраз прямує на концерт чи повертається з нього. Раптом Тюдорові майнула думка: а якщо це стеження зорганізувала не поліція, а Дуда? Чи, можливо, він один із цих людей, тільки замаскований? Через свій неспокій він відчув потребу звернути на те увагу Шантека.

— Ви помітили, що за нами увесь час стежать?

— Як же ні? Вони міняються у правильному ритмі, як естафета.

— Ви певні, що ніхто з них не може бути Дудою?

— Абсолютно. Я упізнав би його в будь-якому маскараді. Тут його немає. Маю нюх на такі речі; я свого часу виконував подібну роботу. Я вмію добре розрізняти стеження заради охорони та стеження заради шпіонажу.

Через це стеження чи через втому Шантек втратив бажання для подальшої прогулянки містом, тому тут, на Страдуні, ці двоє розійшлися; Франко побрів додому, а він повернув назад до готелю. Все ж таки Тюдор помітив, як той музикант пішов далі у напрямку Пілів і скоро пропав з очей, а з воріт до Пілів за Шантеком почвалав якийсь чоловік у формі моряка.

Розділ 10

аступного дня Франко незадовго до полудня рушив на своє постійне чергування. Насамперед він вирішив завітати до Бонетті. Проходячи повз ресторан, він помітив, що Шантек саме сідає за стіл, а офіціант підійшов до нього із записником та ручкою, аби записати замовлення. Шантек його теж побачив і вони привіталися, помахавши одне одному рукою. Коли він прочинив двері до кабінету Бонетті, до його вух долетіла дуже темпераментна суперечка, яка відбувалася поміж Бонетті та Ретелем у присутності Жміре.

— Ні, ні, та ще раз ні! — дратувався Ретель. — Я торік взагалі не скористався своєю відпусткою і маю законне право на місяць відпочинку.

— Серафіне, як ти не розумієш? — вмовляв його Бонетті. — Це все непередбачувані обставини.

— Які там обставини?! Якби в готелі був натовп туристів чи не вистачало б офіціантів, я б ні слова вам не сказав. Але в цьому я не бажаю брати участі! Я завжди готовий ризикувати навіть життям, коли це потрібно на благо Хорватії. Тепер не той випадок! Це полювання на одну-єдину людину. І, що найважливіше, зі мною чи без мене, воно закінчиться однаково. Нічим!

— Серафіне, можна боронити Хорватію не лише на полі бою. Називай це як хочеш, проте тут йде мова про питання національної ваги. Через це пани й вимагають того від нас. Ти потрібний їм, не мені.

— В такому разі перед цим хтось мусив поговорити зі мною і запитати, хочу я, чи ні брати в цьому участь. А не ось так, кликати мене начебто через одне, а тоді, коли я приїжджаю, зненацька мене намовляєте на щось інше.

— Легше, легше! — відразу ж втрутився Жміре. — Ваша правда, пане Ретелю. Ми мусили спершу поговорити з вами. Проте вас не було, а телефоном цього ми вам пояснити не могли. Через це ми ні на чому не наполягаємо та не змушуємо вас. Ви вільні робити так, як вважаєте за потрібне... Одного не знаю: ви вже з’являлися комусь на очі в готелі?

— Так, шефові зали.

— Тоді буде підозрілим, якщо ви відразу кинете роботу. Тому я хочу запропонувати компромісне рішення. Ви працюватимете, але не братимете участі в заході. Пане Бонетті, чи є якесь інше місце, подалі від ресторану, де б він міг прислужувати?

— Хм... є в басейні. Там невеликий буфет... для підкріплення сил відпочивальників.

— Чудово. Це, можливо, виявиться навіть ліпшим рішенням. Дуда знає про ваші підозри щодо Ретеля і про ваше стеження за ним, тож через це міг би уникати ресторану. Тоді можливо, доки пан Шантек обідає, він міг навіть зробити щось, що викриє його... поговорить з ним... погрожуватиме йому... чи схоже на те... Ну що ж, підходить вам такий варіант, пане Ретель?

— Гаразд, хай буде! Але тільки сьогодні. Ви відволікли мене від справи, для мене життєво важливої, яку я мушу довести до кінця.

— Я знаю, ви розшукуєте Ану Немчич. Проте я мушу вам відразу ж сказати — це марно. Ми вже зробили все, що в наших силах, і це не дало ніяких результатів.

— Я маю свій метод, який значно відрізняється від вашого. У Спліті та Задарі я знайшов кількох людей, які мають певні здогади, де б вона зараз могла бути.

— Якби вона кудись поїхала і ще була жива, то вже б із газет дізналась про пошуки і вийшла б із кимось на зв’язок.

— А якщо вона поїхала за кордон?

— Гаразд, шукайте її й далі, якщо хочете. Ми вас від цього не відмовлятимемо і не перешкоджатимемо вам. Лише сьогодні, оскільки ви вже тут, зробіть послугу, про яку ми вас просимо.

Ретель нічого не відповів, лише зміряв Жміре розлюченим поглядом і поспіхом вийшов з кабінету.

— А що робити нам? — поцікавився Бонетті.

— Було б добре, якби і ви уникали ресторану. Спершу побудьте трохи там, аби Дуда вас помітив, а тоді прогуляйтесь деінде. Було б непогано, щоб і ви пішли до басейну.

— Я нікуди не піду! — заявив Франко. — Я ситий цим по горло. Я прогуляюсь готелем, вип’ю кави і потім адьйо вам з китицею! Більше того, я вам не потрібен як статист. Все одно тут не очікується нічого надзвичайного. Наскільки я розумію, ви вважаєте так само, пане Жміре?!

— Ну, загалом так. Проте напевно ніколи не можна знати.

Тюдора й далі турбувало питання тих