Кала Тор - Потраплянка з Харкова , Кала Тор

Я посміхнулася, але в глибині душі було відчуття, що мені вже не страшно.

Генрі, як завжди, поцілував мою руку, і цього разу не відпустив її відразу. Його пальці залишалися на моїй шкірі довше, ніж потрібно, ніби шукаючи приводу затримати цей дотик.

— Міліндо, я отримав листа від Фредеріка. Він скоро приїде.

Його голос був спокійним, але в очах темніло занепокоєння. Я вже відкрила рота, щоб щось відповісти, коли двері кабінету відчинилися.

Я відчула, як повітря в кімнаті напружилося, стало важчим, майже задушливим.

На порозі стояв він.

Фредерік.

Його погляд ковзнув по мені, а потім зупинився на Генрі. Губи повільно розтяглися в посмішці, яка зовсім не була теплою.

— А ось хто, виявляється, “природній шлях”, — його голос звучав майже лагідно, та в ньому відчувалася прихована злість.