Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

— Хто наш граф, чорт забирай?!

Коли наступного ранку Амелія збиралася до замку, мати попросила акуратно дізнатися в отця Арно, хто зібрав бібліотеку. Батько графа чи він сам. Святий отець був тільки радий інтересу улюблениці.

— О, граф збирає все своє життя цю бібліотеку. Він багато мандрує і постійно привозить усе нові й нові книжки. Наш Архієпископ навіть зацікавився такою великою бібліотекою, і граф де Монфор не забуває поповнювати і його бібліотеку цінними фоліантами.

 На той час, як дівчина виявила схованку, її мати теж уже вміла читати й писати, тож попросила доньку подивитись, чи немає там книжок про трави й замовляння. Вона справедливо вирішила, що втрачати такий шанс було б величезною помилкою. А от Амелію привабили книжки зі справжньої Магії. Вона боялася, що коли повернеться господар, то доступ до схованки буде закрито, і почала робити нотатки, щоби потім можна було потренуватися й опанувати навички, що описувалися в книгах. Деякі речі здавалися неможливими, але ж спробувати можна було. А раптом...

У книжках описувалося, як можна перетворюватися на тварин і птахів, як збільшувати або зменшувати предмети, як переміщуватися швидко на великі відстані, як керувати погодою, як викликати духів із потойбічного світу й багато інших неймовірних речей.

 Так минуло ще кілька місяців. Коли настало літо й у навколишній світ повернулися яскраві фарби, прискакав гонець зі звісткою, що в замок повертається граф.

 Мати й дочка серйозно нервували перед його приїздом. Адже, як і раніше, було незрозуміло, навіщо йому знадобилося навчати Амелію. Коли господар в'їжджав до замку, вона разом з усією челяддю його зустрічала у дворі. Монфор навіть не глянув на неї. Та він узагалі ні на кого не дивився, ніби нікого навколо не було. Господар просто спішився і разом зі своєю свитою увійшов до будинку.

Амелія сказала святому отцю, що чекатиме на розпорядження вдома, і швидко пішла. Вона завжди незатишно почувалася серед великого скупчення людей. Крім того, коли вона нервувала, не могла контролювати зчитування чужих думок. І від цього багатоголосся голова йшла обертом. Отець Арно вважав, що Амелія так поводиться від скромності й лише вітав її любов до усамітнення.

 Через кілька днів граф надіслав за Амелією та її матір'ю. Коли вони зайшли до зали, Монфор обійшов дівчину, із цікавістю її роздивляючись.

— Ти змінилася. Розцвіла, погарнішала, — сказав він латиною. — Святий отець від тебе в захваті, дифірамби співає твоєму розуму і скромності.

— Дякую, мій пане. Отець Арно дуже добрий до мене, — відповіла дівчина теж латиною.

 Граф задоволено хмикнув. А потім він різко повернувся до матері Амелії й суворо запитав:

— А коли ви мали намір своїй вихованці повідомити про її походження?

 Обидві жінки остовпіли і втупилися на графа. Луїза, так звали матір Амелії, очікувала чого завгодно, але такого... ЯК він міг дізнатися?!

— Ти язика проковтнула, жінко? — Монфор стояв навпроти й буравив її поглядом.

 Амелія чула, як безладно метушилися думки матері.

— Матінко, про що він говорить?!

— Вона твоя годувальниця, а не мати, — жорстко повідомив граф.

— Вона мені як рідна дочка! Я люблю її! Що змінилося б, якби я їй сказала? Для неї було безпечніше нічого не знати. Крім того, якби хтось дізнався, що вона жива, їй би загрожувала смертельна небезпека. Наш «благочестивий» Архієпископ навряд чи повернув би їй землі батька...

 Після цієї тиради Луїза, втративши сили, осіла на підлогу й розридалася.

— Я слабка жінка, — ридала вона, — як я можу протистояти самому Архієпископу?! Розкрий я таємницю походження Амелії, це рівнозначно було б намалювати їй на лобі мішень... я захищаю її, як можу!

 Вона обняла ноги дівчини.

— Пробач, донечко! Пробач мені!

 Амелія вийшла зі ступору і кинулася підіймати матір... чи годувальницю... вона намагалася заспокоїти єдину рідну для неї людину, і неважливо було, по крові це спорідненість чи ні.

Рита була в шоці.

«Ну, прям мексиканський серіал у середньовічному варіанті. А вони тут не нудно живуть, одначе...»

Графу набридло слухати жіночі істерики, і він наказав відвести жінок в одну зі спалень і заборонив виходити із замку.

— Завтра поговоримо. Сподіваюся, що до того часу ви обидві заспокоїтеся.

 Амелія поклала матір у величезне ліжко з балдахіном і влаштувалася поруч, обійнявши її. Істерика почала вщухати й мати знесилена заснула. У дівчини ж думки кидалися, як скажені білки, від такого повороту подій.

— То хто ж я? Чому я нічого не пам'ятаю? Скільки мені років було, коли моя доля так круто змінилася?

І вона не помітила, як і сама заснула. Амелія прокинулася від шурхоту в кімнаті. Було вже темно. Вона злякано різко підхопилася і побачила таку саму перелякану служницю з великою тацею, на якій стояли їжа і свічка. Та, збиваючись, забурмотіла, мовляв, високоповажна Марта помітила, що Амелія з матір'ю не вечеряли, і прислала їжу. Дівчина розсміялася полегшено.

— Вибач, я заснула і злякалася, коли почула шум. Передай пані мою вдячність.