Богдан Поліщук - Ворон, Богдан Поліщук

   В усіх рекіновців було особливе ставлення як до Змія, так і до його групи. Вони погубили багатьох їх товаришів, хитро використовували Долг та Волю у своїх підлих цілях. Та жодного разу не попадались. Рука правосуддя не достигла їх і цього разу. Елеватор виявився пустим. Сталкери обережно оглянули це місце. Знайшовся тільки Вусач. Схоже, з нього вибивали якусь інформацію. Про це давали знати прострілені коліна та зламані пальці. Його страждання закінчила куля в голову. Окрім цього знайшлася ще одна записка, на якій великими буквами було написано "для Сивого". Йому передали папірець. Його обличчя посерйознішало після прочитаного.

   — Що там? Наступна ціль? — запитав, присівши на старі дошки, Вампір.

   — Ні. Це лист від Родіона. Слухайте мене. Лишайтеся тут та не рушати з місця доки я не повернусь, — він заховав папірець до кишені.

   — Ще чого? Хочеш аби ми без лідера лишились? — дивувався Пірат. Невдоволені були й усі інші. 

   — Послухайте, він назначив мені зустріч. Якщо я прийду не сам — постраждають усі. Як би там не було, та Родя все таки доєднався до Змія. Тому і сприймати його треба як повноцінного найманця: хитрого, кровожадного, безжалістного. 

   — Саме тому тобі не варто туди йти, — Вампір також не погоджувався. — Хтозна, що у нього на думці. 

   — Я буду обережним. Обіцяю.

   — Йди, полковнику, — втрутився Бодя. — Родя то є добрим хлопом. Не зробить він нічого своєму дядьку, — він посміхнувся і Сивий пішов, а Павук продовжив усіх відволікати. Згодом, він помітив, що Агент спробував піти за ним, та вчасно його зупинив, чим викликав його здивування. 

   Андрій йшов на місце зустрічі. Він знав усю Зону, як і вона знала його. Тому проблем на шляху не виникло. Вороги не зустрічались, аномалії не були надто небезпечними і їх легко можна було обійти. Мутанти в цей час спали у своїх норах. Погода була спокійною, незважаючи на слабкий теплий дощ. Назначеним місцем виявилась засохла річка, від якої лишилися маленьки калюжі. Андрій зайшов всередину великої водостічної труби. Всередині було темно, тому глибоко він не заходив. Почувши кроки згори, він всівся.

   — Дякую, що прийшов, — пролунав дуже знайомий голос зверху. Родіон сін на трубу. — Бачу, що без хвоста. За це теж дякую.

   — Родіоне, як ти до цього дійшов? Піти з такими підлими та жорстокими людьми...Хіба я так тебе виховував? — не стримував емоцій змучений Сивий. З іншої сторони, він був радий, що Родя хоча б живий.

   — У мене свої причини. І я покликав тебе сюди, аби обговорити одну з них. Це Славко.

   — Послухай, ти бігаєш за привидом. Він потрапив під контроль Темного сталкера та знаходився поряд з ним надто довго. Лише монолітовцям та мутантам під силу таке. Але не йому. Він звичайна людина на відміну від них.

   — Ти правий. Я вже змирився з цим. Майже. 

   — Що ти маєш на увазі? — Андрій підняв голову. Схоже, хлопець сидів прямо над ним.

   — Помста. Ось що. Темний сталкер має заплатити за усе, що він зробив. Навіть попри те, що вони заспокоїлись та засіли глибоко в Прип'яті. 

   — І що ти пропонуєш? Увірватися прямо в їхнє лігво? 

   — Я хочу спровокувати його. Нехай він знову вилізе, знову почне атакувати. Тепер я знаю як його вбити. Та ще й так, щоб він помучився.

   — Це тобі розповів професор Кравчук, перед тим як ти замордував його та його людей?

   — Саме так. Навіть тобі він такого не розповідав. Вистачило лише загрози його життю. От скажи, ти знав, що у нашого "привида" досі зберігся розум та емоції? Чому він по-твоєму лишив мене в живих у тій лабораторії? Він побачив в мені союзника тих довбаних вчених. Пам'ятаєш, як Кравчук розповідав, що він запрограмований шукати собі заміну? Так ось, я мав нею бути. Те, що він забрав Славка, а не мене...Це якась помилка, або...Жага помститися мені. І тобі. І усім, хто був на Янові, — на хвилину він замовк, давши обдумати все Сивому. — Тепер я знаю як його вбити. 

   — Це все звучить як безумство. Та якщо ти знаєш — скажи, — Андрій потер рукою чоло та важко зітхнув.

   — Секретна розробка вчених та механіків Зони. Гармата Гаусса. Кінетичні заряди цієї зброї виведуть його з ладу, зробивши його тіло вразливим. Тоді ми його зробимо.

   — Зрозуміло. Я чув про цю зброю. Та вона є тільки у монолітовців. 

   — Група Змія зараз шукає її. 

   — Тільки не кажи, що ти хочеш поцупити її у найманців, — у відповідь пролунало мовчання. — Зрозуміло. Схоже, тебе вже не зупинити. Ми допоможемо тобі. 

   — Дякую. Я зв'яжуся з тобою як тільки Гаусс-гармата буде у мене, — після сказаного хлопець встав та пішов геть, а Андрій ще довго сидів та обдумував цю так звану зустріч. Пізніше він повернувся на Елеватор та розповів усе товаришам. Деякі зраділи, деякі ні. Останнє слово лишалося за лідером.

   Тим часом Родіон повернувся до табору найманців. Він усією душою не хотів там знаходитись, виконувати дурнувати накази, вбивати звичайних людей. Найбільше його дратувала компанія Змія, що поводив себе наче батько поряд з ним. Постійно жартував, давав непотрібні поради, намагався вчити життю. Доводилося грати роль слухняного синочка та бути максимально холоднокровним на завданнях. На вході до табору його зустрів Філ. Дурний найманець, що був найтупішим у групі. Постійно стояв у варті, на завдання майже не ходив. Над ним часто знущалися, та він, схоже, цього і не розумів. 

   — Родя, тебе шукали, — сказав він, трохи покашлюючи. — Змій злий.

   — Ти ж сказав їм, що я пішов прогулятись? — Родіон засуджуюче поглянув на нього та усе зрозумів. Він поспішив до лідера. Змій вийшов з покинутого до їх приходу цегляної будівлі.

   — Де ти був? — грубо запитав він.

   — Прогулятися пішов. Ви ж мене все одно на завдання не взяли, що мені лишалося робити?

   — Я наказував лишатися тут. Коли ти почнеш мене слухатися? — удар. Змій не стримався та з усією міццю вдарив молодшого по голові. Той одразу впав на землю. Навколо зібрався натовп. Лідер найманців оглянув кожного та застиг на місці, ніби вкоїв якийсь важкий злочин. Цієї ж ночі, вбивши усіх вартових, Родіон викрав Гаусс-гармату та поніс її у невідомомоу напрямку. Змія мучила совість за здіяне. Так-так. Саме того Змія, що без жодного жалю вбивав кожного, за кого добре платили. Та за цим монстром стоїть той, хто колись втратив десятирічного сина разом з дружиною. Вибух газового балону забрав їх життя, лишивши ще тоді звичайного військового-контрактника на вулиці самого. Вночі він вирішив навідати Родіона та перепросити його. Яким було його здивування, коли хлопця в кімнаті не виявилось. Пізніше йому повідомили і про поцуплену зброю. Таким розгніваним його ще не бачили.