Іван Лисяк-Рудницький - Iсторичнi есе. Том 2

намірів та безкомпромісова вірність ідеалам, а не практичні результати. Їхнє гасло: “Нехай пропаде світ, аби тільки сповнилася справедливість” (pereat mundus, fiat iustitia). Повертаючися до наших ідеологів, - пригадуємо, що Донцов у своєму “Націоналізмі” (1926) та численних інших працях наполегливо пропаґував “романтизм, догматизм і ілюзіонізм”; він протиставляв “принципіяльну” політику - “реальній”, ототожнюючи останню з опортунізмом. Щодо Винниченка, він проголошував засаду “чесности з собою”, що точно відповідає веберівському поняттю Gesinnungsethik.

Віддаймо йому належне: Винниченко був справді все життя “чесний з собою”. Його вчинки були завжди погоджені з переконаннями: тоді, коли за свою революційну діяльність потрапляв до царської тюрми; коли творив Українську Народну Республіку і стояв на чолі її уряду; коли, заради фантому “всебічного визволення” та утопійної соціяльної концепції, руйнував шанси реальної української держави, такої, “як у людей” ; коли, ризикуючи можливо власною головою, їздив до Москви для переговорів з більшовицькими вождями; і коли вже в старшому віці взявся до тяжкої фізичної праці на своєму хутірці у Франції, дотримуючися суворого дієтичного режиму. За цю свою характерність і послідовність Володимир Кирилович Винниченко заслуговує на зрозуміння як людина, незалежно від того, як ми оцінюємо теоретичну вартість ідей, яким він служив, і практичні наслідки, що виникали з застосування цих ідей в українській політиці революційної доби.

[111]

УКРАЇНСЬКИЙ КОМУНІСТИЧНИЙ МАНІФЕСТ{29}

“До хвилі Що діється на Україні і з Україною” - книга з небуденною історією. Первісне її видання появилося на початку 1919 року в Саратові. Автори, Сергій Мазлах і Василь Шахрай, були українські комуністи, що під час німецької окупації мусіли покинути батьківщину й тимчасово перебували в радянській Росії. Де перше видання недоступне від десятиліть. Примірники, що збереглися в Радянському Союзі, заховані від людського ока в спецфондах бібліотек. Здається, що ні один примірник видання 1919 року не опинився в жадній бібліотеці на Заході. Існування цього важливого твору було відоме західнім дослідникам із згадок та полеміки у радянській літературі 1920-их років, але їм ніяк не доводилося дістати текст до своїх рук. Щойно недавно пощастило видавництву “Пролог” у Нью-Йорку відшукати один примірник, що походив, мабуть, з якоїсь приватної збірки Нове, здійснене “Прологом”, друге українське видання появилося в 1967 році[112]. Врешті, 1970 року видавництво Мічіґанського університету випустило англійський переклад, зроблений проф. Петром Й. Потічним[113].{30} Таким чином голос Мазлаха й Шахрая з півстолітнім запізненням таки дійшов до світової наукової громадськости. Обох авторів у той час уже давним-давно не було серед живих. Шахрай загинув ще в 1919 році, убитий російськими білогвардійцями на Кубанщині, де він працював у протиденікінському підпіллі[114]. Мазлах зникнув у сталінських чистках 1930-их рр.

Внутрішні докази та приступні зовнішні інформації вказують на те, що “До хвилі” вийшло головне з-під пера Василя Шахрая. З обох співавторів він стояв куди вище в комуністичній ієрархії. Він був членом першого радянського уряду на Україні взимку 1917-18 року як народний комісар військових справ. Він входив також до складу радянської делеґації на Берестейську мирову конференцію: Крім цього, він встиг себе виявити як талановитий публіцист. “До хвилі” включає обширні виписки з ранішої брошури Шахрая “Революція на Україні” (Саратов, 1918), виданої під псевдонімом “В. Скоровстанський”. (Цей псевдонім - явна пародія на прізвище гетьмана Павла Скоропадського, консервативного правителя України в 1918 році). Між цими двома творами існує повна тяглість думки.

Мазлах, журналіст жидівського роду, був чинний у комуністичній організації в Полтаві. Там він зблизився з Шахраєм, що теж походив із тієї околиці. Згодом, у 1920-их роках, Мазлах працював на середніх щаблях адміністрації Української РСР, але ніколи не уславився нічим особливим, ані своєю публічною діяльністю, ані писаннями. Отже, “До хвилі” можна в основному розглядати як твір Василя Шахрая; під цю пору неможливо встановити, який внесок у написання книги зробив Сергій Мазлах.

Книжка “До хвилі” постала впродовж дуже короткого часу: за яких чотири тижні, від 15 грудня 1918 до 14 січня 1919. Беручи до уваги поквапність, що з нею написано книгу, годі дивуватися, що вона нагадує скорше журналістичний памфлет, ніж науковий трактат. Але публіцистична форма не применшує ваги твору, що в ньому автори виявили помітну інтелектуальну енергію, полемічний хист і тонкий дотеп. Їхня ерудиція охоплювала клясиків марксизму (у тому числі й писання Леніна) та широкий спектр творів українського, російського й західньоєвропейського красного письменства. З погляду читача нашого часу слабою сторінкою книги є часті посилання на призабуті фракційні розходження в Комуністичній партії (більшовиків) України доби революції. Але навіть читач, якому бракує докладного знання про суперечки між “київською” й “катеринославською” течіями в КП(б)У{31}, не матиме труднощів у тому, щоб слідкувати за ходом думки авторів.

Уже сам заголовок книги “До хвилі” засвідчує, що вона віддзеркалює певну специфічну історичну констеляцію. Закінчення світової війни глибоко вплинуло на становище України. Евакуація німецьких та австро-угорських окупаційних військ і падіння гетьманського режиму, що спирався на німецьку допомогу, започаткувало на Україні одчайдушну боротьбу за владу. Головними суперниками були націоналістично-демократична Директорія, “біла” Добровольча армія, що за її спиною стояли держави переможної Антанти, і більшовики. Взимку 1918-19 боротьба щойно вступала в свою вирішальну фазу. Але Мазлах і Шахрай ясно усвідомлювали, що вислід цього змагання матиме колосальне значення для майбутности українського народу, а також Росії й Европи. Цим пояснюється патос і нагальність, якими надихана їхня книга. Для дослідників доби революції й громадянської війни “До хвилі” являє собою високоцінне свідчення двох проникливих і проречистих сучасників-самовидців. Але вартість цього твору більша, ніж тільки історичного документу. Його треба розглядати як капітальний внесок у розвиток новітньої української політичної думки.

Мазлах і Шахрай поділяли теоретичні засновки революційного марксизму. Велику війну, яка щойно скінчилася в Европі, вони оцінювали як “імперіялістичну”, в особливому марксистському значенні слова; вони бачили світ поділеним між силами монополістичного капіталізму та повсталого пролетаріяту; вони вірили, що соціялістична революція, яка здобула ще не закріплену перемогу в Росії, незабаром перекинеться до Середньої Европи. Оригінальність мислення авторів полягає не так у цих радше банальних загальних ідеях, як в їх пристосуванні до специфічних українських обставин. Мазлах і Шахрай були переконані в тому, що на Україні революція була рівночасно соціяльною й національною, що соціяльне й національне визволення невіддільні та що соціялістичний лад на їхній батьківщині зможе забезпечити тільки цілком незалежна українська радянська республіка.

“До хвилі” призначалася для комуністичної публіки, що їй Мазлах і Шахрай, говорячи з позиції льояльних