Катерина Мединська - Це не солодке кохання, Катерина Мединська

- Ганно, наступного тижня моя компанія планує провести виїзний фуршет для співробітників. Цей захід необхідний для зміцнення морального духу та згуртованості в колективі. Зазвичай ми замовляємо їжу з ресторанів, але я подумав, чи не організувати цього разу закуски для фуршету інакше. Не хотіли б ви попрацювати кухарем на цьому заході наступної суботи? Зрозуміло, за окрему плату, - сказав Олег.

Коли Ганна підняла на нього погляд, сповнений вдячності та щасливого захоплення, Олег на мить забув, як дихати. Її великі виразні очі немов занурили його в глибокий трас. Серце пропустило удар, а в животі дивно засмоктало від хвилювання. Він знову геть загубився в цьому заворожуючому погляді, дивуючись, як щоразу тіло реагує на неї якимось незрозумілим тремтінням і збудженням. Олег відчув себе ніяково, майже підлітково збентеженим. Ось такого він точно від себе не очікував.

- Це чудова пропозиція, я згодна, - сказала вона радісно, але з властивою їй скромною стриманістю.

- На фуршеті буде приблизно шістдесят гостей, може трохи більше, - продовжив Олег. – Вам мабуть потрібна буде Вам кухня для приготування такої великої кількості закусок?

Радість на мить змінилася тінню заклопотаності.

- Так, кухня мені знадобиться, і холодильники, - підтвердила вона, розмірковуючи, що Громову легше було б звернутися до ресторану.

Помітивши її розгубленість, Олег поспішив заспокоїти Ганну:

- Не хвилюйтеся щодо цього, я все владнаю. Ми обов'язково знайдемо відповідну кухню для ваших кулінарних шедеврів, - він підбадьорливо посміхнувся їй.

- Олеже, я дуже вдячна вам за пропозицію, але стільки клопоту навколо того, щоб я приготувала їжу, може насправді простіше звернутися до ресторану?

- Для мене буде достатньо тільки одного вашого бажання попрацювати додатково. Решта на мені. До того ж, так ви швидше віддасте мені борг,- нагадав він.

Ганна раптово зблідла, холодок пробіг по її тілу, коли до неї дійшло, чому він так старається допомогти їй із роботою. А вона ж звела його мало не в статус святого. Хоча вона помітила, що її присутність у його будинку бентежить Громова. Він ніби почувався з нею поруч ніяково. Його напружений стан передавався і їй. Вони навіть уникали зустрічатися поглядами, за винятком рідкісних миттєвостей, коли Громов дивився на неї важким, замисленим поглядом, через що їй ставало не по собі. Та й перші два робочі дні, коли він відпускав її додому раніше, ніж передбачалося, говорили багато про що. Тому їй нічого іншого не залишалося, як погодитися.

- Я приготую для вас такий фуршет, що пальчики оближете, - пообіцяла вона з грайливою усмішкою, намагаючись приховати внутрішнє хвилювання.

- Тільки візьміть собі помічників або кількох. Їхню роботу теж буде оплачено окремо. Я не хочу, щоб ви перевтомилися, ви потрібні мені... - його голос звучав напружено, - Тут, - уточнив він.

- Добре, - погодилася вона з сумнівом, відчуваючи, як у повітрі повисла млосна напруга.

Громов, ніби схаменувшись, поспішно вийшов із кухні. Залишилося лише відчуття емоційного напруження.