Олена Арматіна - Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна

- Крім того, - продовжує він, закладаючи руки за спину і починаючи походжати переді мною, - ти нікому не розповіси про цю змову. Ні про наш договір, ні про твою обурливу втечу.  Я не можу і не хочу мати справу з чутками про те, що жінка, яка повинна, як мінімум, підтримувати мене, намагається втекти.

Я набрала повітря, збираючись запевнити в тому, що нікому, ніколи, ні за що не скажу, але він владно піднімає руку, змусивши мене замовкнути.

- Я вже достатньо зганьбив своє правління тим, як довго довелося шукати тебе, - вовк раптом піднявся зі свого місця і став між нами.  Здається, йому не подобається хвилювання Хейяна, - Я не хочу, щоб мої піддані вважали, що я не можу тебе завоювати.

Оу. Це несподівано. А він що, намагався мене завоювати? Коли? І чому я цього не помітила?

Я чухаю збентеженого вовка за вухами, поки він не заспокоюється.

- Хейяне, я ніколи не хотіла, щоб ти страждав через мене.

- Позбав мене своєї фальшивої жалості, - у його очах спалахує гнів, але спрямований він не на мене. Я це прекрасно і розумію, і відчуваю.

- Вона не фальшива, - відповідаю я. - Мені справді шкода. Чесно.

Моє співчуття приголомшує його. Він похитується, не вимовляючи ні слова, і тільки дивиться пильно на мене. Сподіваюся, я його не зламала, свого крижаного короля.

- Я... - починає він і замовкає.

- Ти? - я заохочую його.

- Я теж шкодую про те, що тобі довелося пережити.

 І я раптом бачу, як він видихає, розслабляється.

Посмішка розпливається на моїх губах.

- Ось бачиш, це зовсім не важко - бути людиною.

- Ти справді можеш бути дратівливо нестерпною, ти знаєш про це? - кривиться він, немов укусив кисле яблуко. 

- Є трохи, - не можу втриматися від сміху. - Хоча я вважаю за краще називати себе наполегливою. Але погодься, ти теж - не душка.

Він фиркає, і на коротку секунду між нами виникає щось, що я наважуюся назвати миром. Я не наважуюся його порушити. Але я мушу...

- Є ще якісь умови, мій Король?

- Так. Ти не намагатимешся знову втекти. Людську Королеву не повинні бачити до її коронації. Це не просто традиція. Насамперед це потрібно для твоєї безпеки, щоб ніхто не міг застосувати до тебе Знання чи будь-яку іншу магію. Щойно ти зможеш керувати своїми силами і зможеш захистити себе, ми обговоримо те, як бути далі.

- Мабуть, я можу з цим погодитися, якщо...

- Ніякого «якщо», Катріона. У цьому питанні я тобі не поступлюся. Твоя безпека на цьому етапі наших стосунків - завдання номер один. До того ж, у тебе є цілих три місяці, щоб знайти спосіб розірвати Договір.

- Чому - три місяці? Що я можу зробити за три місяці?

- Я теж із нетерпінням чекаю, що ти встигнеш зробити до коронації, - каже він дещо манірно, наголошуючи на слові «коронація».

Отже, коронація, якою мене всі лякають, відбудеться через три місяці. Не густо... Але не так уже й мало - у мене буде три місяці, щоб знайти спосіб звільнитися.

- А якщо за три місяці в мене нічого не вийде? - наважуюся запитати я.

- Навіть якби я хотів дати тобі більше часу, я не можу. На коронації ти будеш повністю прийнята моїм світом - ти станеш частиною Середзем'я.  Тільки наша їжа зможе наситити тебе. Тільки ці землі стануть твоїм домом.

- Ще слово, мій Королю, і я повірю, що після коронації перетворюся на якийсь дивовижний овоч.

- Овоч? - розгублено повторив Хейян і раптом розсміявся. Голосно, заливисто, розмашисто відкидаючи назад голову.

Ну треба ж, цей зазнайка вміє сміятися!

Так само несподівано, як розреготався, він перетворився на живу статую. Його пронизливий погляд ніби намагався просвердлити в мене в лобі дірку, немов намагаючись проникнути в мій мозок і дізнатися, про що я думаю. Я ж вагаюся між бажанням відвернутися або розчинитися в полоні магії, якою володіє його погляд.

- Скажи мені, Катріона, ти приймаєш мої умови? - запитує він зловісним голосом.

- Добре, Хейяне, домовилися, - я перша простягаю руку. Його довгі, холодні пальці тут же змикаються навколо моєї долоні. Я ледь стримуюся, щоб не затремтіти від спалаху магії, що танцює під моєю шкірою від його дотику. Занадто пізно я згадую про те, що дала йому можливість здійснити ще одне Знання. Але цього разу його очі не спалахують, і я видихаю від полегшення. - Але я повинна попередити тебе: я дуже працьовита. Трьох місяців мені буде достатньо. Ось побачиш, через три місяці я стану вільною!