Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук - Ніколи разом, Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук

— Зрозуміло, але я їх найближчим часом не побачу, як й саму машину.

Поговоривши ще пів години (мама не відпустила нас так швидко та й цікава розмова була) мамі подзвонив тато та сказав, що за пів години буде дома. Він завжди попереджає, щоб Карина встигла до його приїзду накрити стіл чи то на обід, чи то на вечерю. Тому я вирішив, що нам час вже йти, адже не хочеться з ним зустрічатись. Мого вчинку Діана звісно не зрозуміла, а ось мама зрозуміла та сказала, щоб я їй дзвонив. За декілька хвилин як вийти з будинку Діана пішла у вбиральню, що дало привід нам з мамою побути наодинці.

— Давиде, ця дівчина така мила. Ти з нею зустрічаєшся?

— З чого ти це взяла? Ми з нею просто однокурсники, які разом роблять спільний проєкт.

— Ох, синку, я так не думаю.

— А я не думаю, що між нами щось буде — мама посміхнулась.

— Згадаєш ти мої слова ще. Я колись була не права?

Чесно, все те, що говорила мама й про мої перші стосунки з дівчиною… єдині стосунки, про навчання у гімназії, про навчання в цьому інституті, то все було правда. Вона наче як той екстрасенс, що бачить майбутнє.

— Ти помиляєшся.

— Зовсім, ні — мама знову поправила моє волосся, а після ми побачили, що у коридор зайшла Діана.

— Все нам треба їхати.

— Приїжджайте, я буду вас рада бачити.

Ми вийшли з будинку та пішли до станції електрички. Ми йшли мовчки та слова один одному й жодного не сказали. Діана лише трохи посміхалась та і я з таким самим обличчям був. Нарешті побачив маму. А її реакція була очікувана. Вона мені дзвонила щодня та переконувала повернутись, але я їй відповідав чітко, що буду жити у гуртожитку. Умови й близько не які дома зате ніхто не контролює та не кричить з кожної можливості... під настрій тата, так би мовити.

В електричці їхали теж мовчки. Але тишу все ж порушила Діана:

— У тебе дійсно хороша мама.

— Як я й казав, найкраща — ці слова мене змусили посміхнутись на всі тридцять два зуби — я не думав, що ви знайдете з нею спільну мову.

— Сама не очікувала такого — сказала дещо зніяковівши Лашкевич. Після всю дорогу ми розмовляли про будинок, велику територію, де мій дім. Діана ще раз нагадала, що я дурень, що з’їхав з будинку, змінивши його на гуртожиток. Та якось зачіпати тему про батька я не хотів, тому й погодився зі всіма її словами.

Ми підійшли до гуртожитку. Побачивши, що біля входу стоїть той самий друг Діани, ми зупинились, бо цей хлопець сам до нас підійшов.

— Ти знову до Діани лізеш?!

— Я до неї навіть пальцем не доторкнувся. А, що ти за неї так тремтиш?

— Я її друг.

— Який закоханий у неї по вуха — додав я. Діана зніяковівши подивилась на мене та на Величка.

— Може досить про мене говорити?! Я взагалі-то вас чую! — Величко наче не почув її фрази тому знову налетів на мене зі своїми словами про Діану. А мені все ж вдалось перевести тему, бо бачив як на всі ці слова реагує однокурсниця.

— До речі, поверни мені мою роботу. Завтра, щоб вона була у мене!

— Я нічого не збираюсь тобі повертати, сине, багатія!

Мене ці слова не аби як зачепили, тому я налетів на нього та й він не проти був мене вдарити.

— Хлопці! Розійдіться по різні боки! Що з вами?! — крикнула Діана, ставши поміж нас — ти йди у свою кімнату! — Вона подивилась на мене — а, ти... я поки що не хочу тебе бачити. Охолонеш, прийдеш, поговоримо! — Не думав, що ця дівчина може так кричати на нас. Поставивши нас на місце, вона видихнула. Назар розвернувся та пішов в сторону зупинки, а я пішов у будівлю гуртожитку.  Діана ж так й залишилась стояти на вулиці.

А день так добре починався та вечір перекреслив всі ті позитивні емоції, які були. Я зайшов у кімнату, на щастя Андрія немає. Цей геймер ще не повернувся. Я ж підійшов до дзеркала та подивився на себе. На обличчі є маленький поріз, який був два тижні тому, але тепер новий, бо того вже не було. Я думаю, що у Величка теж щось від мене є. Якийсь синець точно буде. Ці думки викликали на моєму обличчі посмішку. Я взяв аптечку та обробив собі цей поріз. Хоч би не зустріти Зорю сьогодні, бо так не хочеться згадувати цей випадок... принаймні зараз. До речі, як згадав про неї, то все ж скажу пару слів. Вона після того вечора коли загубилась сама нікуди ні ногою. Весь час проводить час з Уляною, з двоюрідною сестрою. Вони разом всюди, як то кажуть не розлий вода. І мене це тішить, але все одно якось страшнувато. Вони ж можуть удвох загубитись десь... та декілька разів бачив цю Уляну скажу одне, ця дівчина мовчати не буде. Вона не сяде як Зоря десь на лавку та не буде плакати. Уляна знайде якийсь вихід. У цьому я впевнений... Але все ж страшнувато.
 

Пояснення слів:

Айно — так;

Кавіль — кава;

Безлич — негідник.