Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

тренажерній. Знайти одного-двох друзів ще нікому не шкодило.

Хтось у кімнаті покликав її на ім'я, тож вона поспішила туди.

— Сержантко Дрейпер, — повторив капітан Торссон, нетерпляче вказуючи на стілець біля довгого столу.

— Пане капітане, — сказала Боббі й віддала честь, перед тим, як сісти. Її здивувало, як мало людей було у кімнаті. Тільки

Торссон із розвідки і двоє цивільних, яких вона бачила вперше.

— Гармато, ми перевіряємо деякі подробиці з вашого звіту

і будемо вдячні вашій допомозі.

Боббі почекала трохи, поки її познайомлять із двома

цивільними у кімнаті, але, коли зрозуміла, що Торссон не

збирається цього робити, просто сказала:

— Слухаюсь, капітане. Зроблю все можливе.

Перша цивільна особа, сувора на вигляд рудоволоса жінка

у дуже коштовному костюмі, сказала:

— Ми намагаємося краще відтворити послідовність подій, які

передували нападу. Чи можете показати на цій карті, де

перебували ви і ваш загін, коли отримали по радіо наказ

повернутися до застави?

Боббі показала їм, а потім пройшлася крок за кроком по

перебігу подій того дня. Дивлячись на принесену карту, вона

вперше побачила, як далеко її відкинуло через лід від падіння

орбітального дзеркала. Схоже, лічені сантиметри врятували її

від повного розпилення, як решту її чоти...

— Сержантко, — повторив Торссон, і з його тону було

зрозуміло, що він звертався до неї вже кілька разів.

— Вибачте, поки я дивилася на ці знімки, занурилася в думки.

Цього більше не станеться.

Торссон кивнув, але вона не змогла розгадати його дивний

погляд.

— Ми тут намагаємося визначити точне місце появи Аномалії, яка сталася до нападу, — сказав інший цивільний, повнощокий

чоловік із прорідженим каштановим волоссям.

Тож тепер це називали «Аномалією». Можна було почути, як

вони вимовляють це слово з великої літери. «Аномалія», ніби

щось таке може просто так трапитися. Дивна випадкова подія.

Так було тому, що всі досі боялися називати це його справжнім

іменем: Зброя.

— Отже, — сказав повнощокий чоловік, — зважаючи на те, як

довго тривав радіозв’язок, і на дані стосовно втрати

радіосигналу з інших пристроїв у найближчому радіусі, нам

удалося точно визначити джерело перешкод, яким є сама

Аномалія.

— Стривайте, —Боббі захитала головою. — Що? Чудовисько не

могло заглушити наше радіо. У нього не було техніки. На ньому

не було навіть клятого скафандра, в якому воно могло би

дихати! Де воно тоді носило обладнання для радіоперешкод?

Торссон по-батьківськи поплескав її по руці, що більше

роздратувало Боббі, ніж заспокоїло.

— Цифри не брешуть, сержантко. Зона порушення зв’язку

переміщалася. І завжди в її центрі перебувала ця... річ.

Аномалія, — мовив Торссон, а тоді відвернувся від неї, щоби

поговорити з повнощоким і рудоволосою.

Боббі сперлася на спинку, відчуваючи, як енергія в кімнаті

віддаляється від неї, неначе вона єдина прийшла на танці без

пари. Але, оскільки Торссон не дав їй команди, вона не могла

піти геть.

Озвалася рудоволоса:

— Зважаючи на дані про втрату зв’язку, поява сталася тут, —

вона тицьнула в карту, — і шлях до застави ООН іде цим

хребтом.

— Що там? — насуплено запитав Торссон.

Повнощокий дістав іншу карту і розглядав її кілька секунд.

— Схоже, якісь старі службові тунелі для водної установки

купола. Тут сказано, що ними не користувалися десятки років.

— Отже, — підсумував Торссон, — такі тунелі, які можна

використати для транспортування чогось небезпечного, що

треба зберігати в таємниці.

— Так, — погодилася рудоволоса, — можливо, вони перевозили

його до цієї застави, і воно вивільнилося. Піхотинці кинулись

утікати, коли побачили, що воно неконтрольоване.

Боббі зневажливо хихикнула до того, як змогла себе стримати.

— Маєте щось додати, сержантко Дрейпер? — запитав Торссон.

Торссон дивився на неї зі звичною загадковою усмішкою, але

Боббі пропрацювала з ним