Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

достатньо довго, аби знати, що

найбільше він ненавидів маячню. Якщо ти відкриваєш рота, він

мусить переконатися, що ти кажеш щось корисне. Двоє

цивільних здивовано вдивлялися у неї, ніби вона була тарганом, який раптово звівся на дві лапи і заговорив.

Вона похитала головою.

— Знаєте, кого мій сержант-інструктор в училищі поставив на

друге місце за рівнем небезпеки в Сонячній системі після

марсіянського піхотинця?

Цивільні далі витріщалися на неї, але Торссон закивав

і пошепки вимовив разом з нею слова:

— Піхотинця ООН.

Повнощокий і рудоволоса обмінялися поглядами, й жінка

закотила очі. Але Торссон сказав:

— Тож ви не вважаєте, що земні солдати могли утікати від

істоти, яка вислизнула з-під їхнього контролю.

— Жодного бісового шансу, капітане.

— То як ви трактуєте ситуацію?

— Застава ООН була укомплектована повною чотою піхоти.

Такий самий штат, як на нашій заставі. Коли вони врешті

почали утікати, їх залишилося шестеро. Шестеро. Вони билися

майже до останнього. Коли вони побігли до нас, то не

намагалися вийти з бою. Вони хотіли, щоб ми допомогли їм

продовжити цей бій.

Повнощокий підняв з підлоги шкіряну сумку і почав у ній

ритися. Рудоволоса спостерігала — ніби те, чим він займався, було куди цікавіше, ніж те, що мала сказати Боббі.

— Якби це була якась таємна штука ООН, яку цим солдатам

доручили доправити або захищати, вони б не прибігли. Вони

радше померли б, аніж покинули своє завдання. Ми зробили б

те саме.

— Дякую, — кивнув Торссон.

— Я хочу сказати, що це був навіть не наш бій, а ми билися до

останнього, щоб зупинити ту річ. Думаєте, піхота ООН

погодилася б на менше?

— Дякую, сержантко, — Торссон повторив голосніше. —

Я готовий погодитися, але нам треба дослідити інші можливості.

Ваші пояснення буде враховано.

Повнощокий нарешті знайшов те, що шукав. Пластикову

коробочку льодяників. Він узяв один, потім простягнув

коробочку, щоб рудоволоса теж узяла. Нудотно-солодкий запах

м’яти заполонив повітря. З льодяником у роті повнощокий

сказав:

— Так, дякую, сержантко. Думаю, ми можемо продовжити, не

зловживаючи більше вашим часом.

Боббі піднялася, знову віддала Торссону честь і вийшла. Її

серце виривалось із грудей. Щелепи боліли там, де вона

скреготала зубами.

Цивільні не зрозуміли. Ніхто не зрозумів.

* * *

Коли капітан Мартенс зайшов у вантажний відсік, Боббі саме

закінчила розбирати кулемет, вбудований у правий рукав її

костюма. Вона зняла триствольний кулемет Ґатлінґа з опори

й поклала його на підлогу поруч із двома десятками інших

частин, які зняла до цього. Поряд стояли пляшки очисної

рідини й мастила, а також різні шомполи та щітки, якими вона

буде чистити деталі кулемета.

Мартенс зачекав, поки Боббі покладе кулемет на килимок для

чищення, й сів біля неї на підлогу. Вона закріпила металеву

щітку на кінці одного з шомполів, занурила її у рідину і почала

по черзі прочищати стволи. Мартенс спостерігав за нею.

За кілька хвилин вона зняла щітку, замінивши її шматком

тканини, і почала вичищати залишки очисної рідини зі стволів.

Потім скористалася чистою тканиною, вмоченою в мастило, щоби змазати їх. Коли вона наносила мастило на складне

плетиво механізмів, які становлять систему подачі набоїв, Мартенс нарешті заговорив.

— Знаєш... Той Торссон був у розвідці з першого дня. Відразу

на підготовку офіцерів, найкращий випускник свого класу

і першим призначений у командування флоту. Він усе життя був

розвідником- службістом. Востаннє Торссон стріляв у ті шість

тижнів, коли був салагою, двадцять років тому. Він ніколи не

керував вогневою групою. І не служив у бойовій чоті.

— Це, — Боббі поставила мастило і підвелася, щоби знову

зібрати кулемет, — дуже захоплива історія. Я дуже вдячна, що ви

поділилися нею.

— А тому, — продовжив Мартенс, не зупиняючись, — мені дуже

цікаво, наскільки дурнуватою має бути твоя поведінка, щоб

Торссон почав запитувати