Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

та ремонтних кораблів. Наразі там було тільки два

кораблі: великий і майже розкішний човник, який доставляв

марсіянських послів та урядовців до місця відправки на Землю, і менший та практичніший військово-космічний човник, на

якому Боббі піднялася з Ганімеда.

Вільне місце Боббі використовувала для бігу.

На капітана «Де Чжуна» тиснули дипломати, які хотіли по-швид ше дістатися Землі, тому корабель майже постійно летів із

прискоренням в одну g. Більшість марсіянських громадян

відчували від такого дискомфорт, але Боббі це цілком

влаштовувало. Піхотинці постійно тренувалися за високої сили

тяжіння і принаймні щомісяця виконували вправи на

витривалість при одній g. Ніхто не казав, що то була підготовка

до можливої участі у наземній війні на Землі. Пояснювати це не

було потреби.

Її недавня подорож на Ганімед позбавила її змоги тренуватися

при сильному тяжінні, тому довгий політ на Землю здався

чудовою можливістю набрати колишню форму. Найменше вона

хотіла здатися місцевим слабкою.

— Усе, що ти вмієш, зроблю я ще краще, — захекана від бігу, вона співала тихим фальцетом. — Я вмію все навіть краще, ніж

ти.

Боббі кинула оком на годинник. Дві години. За її поточного

неквапливого темпу це означало 20 кілометрів. Замахнутися на

тридцять? Чи багато землян регулярно бігають 30 кілометрів?

Марсіянська пропаганда навіть запевняла її, що половина

земного населення безробітна. Вони просто живуть за рахунок

урядових виплат і витрачають цей мізер на наркотики і стим-

салони. Але, ймовірно, дехто з них усе ж може пробігти

тридцять кілометрів. Вона не сумнівалася, що Снупі та його

ватага земних піхотинців пробігла б тридцять кілометрів, враховуючи те, як вони утікали від...

— Усе, що ти вмієш, зроблю я ще краще, — почала наспівувати

вона, а потім зосередилася тільки на звукові свого взуття, що

гупало по металевій палубі.

Вона не бачила, як діловод зайшов у ангарний відсік — тому

щойно він до неї звернувся, від подиву перечепилася об свої ж

ноги і лише в останню мить виставила ліву руку вперед, щоб не

вибити собі мізки. У зап’ястку щось хруснуло, праве коліно

проштрикнуло болем від удару об підлогу. Вона перекотилася

через голову, щоб поглинути енергію падіння.

Кілька секунд вона полежала на спині, рухаючи зап’ястком

і коліном, щоби прислухатися, чи не зазнала серйозних

пошкоджень. Боліли обидва суглоби, але ніде нічого не

шкребло. Значить, кістки цілі. Ледве з лікарняної палати, а вже

шукає способів покалічити себе знову. Діловод підбіг до неї та

сів поруч навпочіпки.

— Господи, Гармато, оце ви хряснулися! — подав голос

молодий стройовик. — Оце так хряснулися!

Він торкнувся її правого коліна там, де вже затемнів синець на

відкритій шкірі нижче її спортивних шортів, але потім, схоже, зрозумів, що робить, і відсмикнув руку.

— Сержантко Дрейпер, вас викликають на нараду, яка

відбудеться у переговорній кімнаті G о чотирнадцятій

п’ятдесят,

—

він

з

легким

пищанням

проторохтів

повідомлення. — Чому ви не носите із собою планшетний

термінал? Вони ледве змогли вас відстежити.

Боббі піднялася на ноги, обережно перевіряючи коліно, щоби

побачити, чи втримає воно її вагу.

— Ти сам відповів на своє запитання, хлопче.

* * *

Боббі прибула до переговорної на п’ять хвилин раніше. Її

червоний

з

хакі

повсякденний

однострій

гладенько

випрасуваний, псувала його лише біла пов’язка на зап’ястку —

корабельний медик таки виявив у неї незначне розтягнення.

Піхотинець у повному бойовому однострої та озброєний

штурмовою гвинтівкою відчинив перед нею двері й посміхнувся, коли вона проходила повз нього. Це була приємна усмішка, повна рівних білих зубів, над якими — мигдалевидні очі, такі

темні, що ледь не чорні.

Боббі посміхнулася у відповідь і подивилася на прізвище на

його мундирі. Капрал Мацуке. Ніколи не знаєш, на кого

наштовхнешся на камбузі або у