Тосікадзу Кавагуті - Доки кава не охолоне, Тосікадзу Кавагуті

у своєму шаленому графіку й приїздити, аби зустрітися з нею. «Тепер я знаю, чого тобі довелося натерпітися з такою старшою сестрою, як я. Мені дуже шкода…» Однак жодне з цих почуттів вона не могла висловити. Насправді вона ніколи їх не розуміла… То що їй зараз казати? Що вона хотіла б сказати?

Кумі лагідно дивилася на сестру. Хоча та й сказала: «Нічого», вона чекала наступних слів Гіраї. Зрештою, зрозуміла, що та хотіла промовити щось важливе.

«Як лагідно ти дивишся на мене після стількох років моєї жахливої поведінки. Ти завжди була доброю до мене й терпляче чекала, так довго чекала. Завжди мріяла, щоб ми разом керували готелем. Ніколи не втрачала надії. А я…»

Після тривалої паузи, заплутавшись у своїх почуттях, Гіраї нарешті спромоглася на слово й пробурмотіла:

— Дякую…

Вона не була певна, що одне це слово могло вмістити всі її почуття. Але тієї миті Гіраї вклала в нього всю свою душу.

Кумі якусь хвильку дивилася на неї спантеличено, а потім широко посміхнулася.

— Ти сьогодні точно якась дивна.

— Так, мабуть, — відказала Гіраї та з останніх сил якомога радісніше посміхнулася. Начебто вдовольнившись цим, Кумі знизала плечима, розвернулася й пішла до вбиральні.

«Кумі!..»

Гіраї дивилась услід сестрі. Її очі налилися сльозами. Вона відчувала, що більше не зможе їх стримувати. Проте жодного разу не кліпнула. Прикипіла очима до спини Кумі й проводжала її поглядом, поки сестра не зникла за дверима. Лише тоді опустила голову. Сльози котилися її щоками й скрапували на стіл. Горе витіснило всі інші почуття. Гіраї хотілося кричати, ридати, але вона не могла цього зробити.

Якщо вона закричить, її почує Кумі. Гіраї у відчаї прикрила рота рукою, щоб у неї не вирвалося: «Кумі, Кумі!» Здригалася всім тілом і тихенько плакала. Кеї, занепокоєна її дивною поведінкою, гукнула з кухні:

— Гіраї, з тобою все гаразд?

«Біп-біп-біп-біп-біп…» — несподівано почулося з її чашки. То був сигнал, який попереджав, що кава от-от вистигне.

— О ні!.. Цей сигнал!

Кеї відразу все зрозуміла. Адже застережний звуковий сигнал використовували тільки тоді, коли хтось навідував померлих друзів чи родичів. Гіраї сказала, що повернулася побачитися з Кумі…

«Ой, лишенько… Її мила молодша сестра…»

Коли Кумі зайшла до вбиральні, Кеї поглянула на Гіраї.

— Це неможливо… — нажахано пробурмотіла вона.

Гіраї підняла очі на Кеї й тільки сумовито кивнула. Та, здавалося, заціпеніла.

— Гіраї… — сказала вона.

— Знаю. — Гіраї взяла чашку з кавою. — Я маю випити її, так?

Кеї нічого не відповіла. Вона не могла говорити.

Гіраї піднесла чашку до вуст. Удихнула й зі стогоном видихнула повітря. У тому стогоні зібрався весь болючий смуток, що витікав з її розбитого серця.

— Я лише хочу побачити її обличчя, ще раз. Та якщо затримаюся тут, не зможу повернутися назад…

Тремтливими руками Гіраї присунула чашку до губ. Вона мала випити ту каву. З очей знову заструменіли сльози. У голові завирували думки. «Чому ще сталося? Чому вона померла? Чому я не сказала їй раніше, що повернуся додому?»

Чашка зупинилася за кілька міліметрів від її рота й застигла на місці. За мить…

— Ох… Я не можу це випити…

Гіраї опустила чашку на стіл. Вона почувалася геть знесиленою. Уже не знала, що хотіла зробити й нащо взагалі поверталася в минуле. Була впевнена лише в тому, що любила свою маленьку сестричку, яка важила для неї так багато, а тепер Кумі не стало.

«Якщо я зараз вип’ю цю каву, то більше ніколи не побачу сестру. Нехай нарешті мені вдалося зробити її щасливою, я більше ніколи не побачу її усмішки». Та Гіраї знала, що нізащо не зможе випити каву, якщо дивитиметься на обличчя сестри.

— Гіраї!

— Я не можу це випити!

Кеї бачила, у якому відчаї була Гіраї. Вона гарячково кусала губи.

— Ти щойно пообіцяла… — сказала вона з тремтінням у голосі. — Ти щойно пообіцяла сестрі, адже так?

— …

— Що повернешся й працюватимеш у готелі.

Навіть із заплющеними очима Гіраї бачила щасливу усмішку Кумі.

— Ти сказала, що керуватимеш готелем разом з нею.

Гіраї уявляла Кумі живою. Вони разом із задоволенням порядкували в готелі.

Мелодія того раннього дзвінка відлунювала в її голові.

— Але вона…

Гіраї побачила Кумі, яка лежала в їхньому домі так, ніби просто спала.

Кумі більше нема.

Що їй робити, коли вона повернеться в теперішнє? Здавалося, що більше не залишилося причин повертатися. Кеї теж плакала. Однак Гіраї ще ніколи не чула такої сили в її голосі.

— Це означає, що ти повинна повернутися. Тепер це важливіше, ніж будь-коли.

«Чому це?»

— Твоя сестра страшенно засмутилася б, дізнавшись, що твоя обіцянка стосувалася тільки цього дня в минулому. Тобі не здається, що це розбило б її серце?

«Так! Кеї має рацію. Кумі сказала, що завжди мріяла працювати зі мною, і я пообіцяла їй. Пообіцяла, що повернуся додому й керуватиму готелем. Чи не вперше я побачила Кумі такою щасливою. Я не можу вдавати, ніби не бачила її усміхненого обличчя. Не можу знову її підвести. Мушу повернутися в теперішнє. Мушу повернутися до «Такакури». Навіть якщо Кумі більше нема, я пообіцяла їй, коли вона ще була жива. Я мушу зробити все, щоб заслужити її посмішку…»

Гіраї схопила чашку. Але…

«Я хочу ще хоча раз побачити обличчя Кумі».

Вона ніяк не могла дати раду цій останній дилемі.

Та якщо вона побачить обличчя Кумі, то не зможе випити каву й повернутися. Про це Гіраї добре знала. Утім, хоча вона розуміла, що має просто випити каву, відстань між чашкою та її губами ніяк не хотіла скорочуватися.

Клац.

Гіраї почула, як відчинилися двері до вбиральні. Як і з входом до кафе, доводилося чекати кілька секунд, перш ніж у дверях хтось з’являвся. Водночас людина, яка виходила зі вбиральні, не бачила присутніх у кафе. Почувши той звук, Гіраї піддалася інстинкту й одним махом випила каву, адже більше не мала часу вагатися.

Якби вона бодай на секунду спізнилася, то проґавила б свій шанс допити каву й повернутися в теперішнє. Гіраї прогнала всі раціональні думки. Відчувала, що її тіло змінюється. Щойно вона допила каву, як у голові запаморочилося. Вона мовби й сама перетворювалася на пару, що огорнула все її тіло. Гіраї змирилася з тим, що більше ніколи не побачить Кумі. Але саме тієї миті, коли вона про це подумала, зі вбиральні повернулася її сестра.

«Кумі!»

Мерехтливо, хоча й не фізично, Гіраї досі залишалася в минулому.

— Що? Сеструню? — Кумі, схоже, більше не могла її бачити. Вона спантеличено дивилася на того стільця, де сиділа Гіраї.

«Кумі!» Голос Гіраї не долинув до сестриних вух.

Кумі, яка все більше розпливалася перед очима Гіраї, обернулася до Кеї за барною стійкою.

—