Джуні Салем - Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем

-І куди ти мене ведеш? - бурмочу, ступаючи по гострих камінцях на дорозі.

-Зараз побачиш. А поки що скажи, ти що, використала Ману?

-Ммм?

У відповідь він щось промовляє ельфійською, але мені вже не дуже й цікаво, що то за Мана така. Як на зло запинаюся об якийсь корінь, що стирчить з землі і ледь не розтягуюся посеред дороги. Добре, що Андріл тримає міцно тримає мене за руку і не відпускає навіть в таку хвилину.

-Вибач, я…

Відповісти не встигаю, мій нахабний ельф з легкістю підхоплює мене і продовжує крокувати далі, наче це аніскільки його не обтяжує. Мої руки самі тягнуться обійняти свого рятівника, в голові зовсім паморочиться. Цей солодкуватий і пряний аромат сандалу, оксамитове небо, вписане зірками, тиша, яку порушують тільки голоси нічних птахів. 

-А ельфійські аристократи носять жінок на руках? - шепочу Андрілу просто на вушко. Дідько, в нього така класна сережка з зеленим камінцем, не можу надивитися!

-Не знаю, Бузочок, скоріше за все ні. Але оскільки тут немає моєї рідні, я можу собі таке дозволити. 

- Тобто, ти і тут порушуєш всі правила? Як ти там казав: шлюб між знахаркою та фейрі поки що ніде не реєстрували! Що як я не сподобаюсь твоїй мамі?  

-Хіба ти можеш комусь не сподобатись.

Поки я щось намагаюсь заперечити, бо він точно знущається, ми звертаємо кудись вбік від дороги і починаємо спускатися вниз у непрогляну темряву. Мені повинно зробитися страшно, але ні, останні сто метрів я чіпляюсь до зеленоокого з різними питаннями щодо того, як ми будемо виглядати в очах місцевих завтра вранці. 

-Ти - просто чарівно! - видає наостанок. - Ми прийшли, можеш мене відпустити.

Озираюся, намагаючись зрозуміти, де ми опинились. Ніякого житла тут немає, проте улоговина ховається серед заростів, які буйно квітнуть. Такі нічні квіти я бачу вперше - вони спалахують від кожного випадкового дотику і в повітря підіймаються крихітні вогники. Поміж ними пурхають чи то пташки, чи то метелики, а трава під ногами м’яка, наче ковдра.   

Поступово до слуха долинає шепіт води, отже тут є ще й озеро чи маленька річка і я йду на її ласкавий голос, доки не натикаюсь на щось ще більш неймовірне. То ми прийшли до водоспаду, який струменіє і розкидає холодні бризки!      

-Так і не скажеш, куди ти мене привів? - скоріше відчуваю, ніж бачу в темряві Андріла. 

Він тим часом набирає воду у флягу і мовчки ховає в кишеню куртки, тільки після цього звертаючи на мене увагу.

-Освіжитися. Це таке особливе місце, наскільки я знаю, майже ніде більше не зустрічається. Магічна пастка - вода забирає всю магію, якщо хтось випадково попав під її дію, а ти точно попала, бо нанюхалась Мани. 

- То ти думаєш я п’яна? - впираю руки в боки. - Щоб ти знав, я випила всього кухоль наливки! 

-Ні, я думаю, що Чар-зілля на тебе діє не так, як на звичайних людей. Саме це приймають, щоб розбудити сили і не заснути під час шлюбної ночі. Дає дуже багато енергії! - пояснює він так, наче я уроки не вивчила. - Тому буде краще, якщо тебе зупинити зараз, поки ти не наробила дурниць.

-Ух ти, то ти для цього набрав чарівної водички? - я не вірю жодному його слову. - Тоді давай вже я вип’ю, чи що там треба зробити?

-Скупатися! 

Андріл несподівано підхоплює мене та ми разом робимо крок вперед, де на нас обрушується справжня злива. Боже, яка холодна вода! І які гарячі та солодкі в нього губи! Тільки не зупиняйте мене, бо цієї миті я чекала від нашої першої зустрічі.