Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

— У людей років сімсот. У магів, котрих зараз більшість як і перевертнів, у рази довше. Мінімум тисяча.

Я де стояла там і сіла на п'яту точку. Хлопець спочатку розсміявся, а потім присів поруч і запитав:

— Ти чого?

А в мене ледь істерика не трапилася на рівному місці й без приводу.

— Ну мала, ти чого?

Він мене навіть обійняв, а я розплакалася, як маленька. Тепер зрозуміло, що за мірками цього світу я немовля. Не довго, щоправда, тривала моя істерика, я обійняла Алекса і не хотіла відпускати. Йому довелося тягнути мене на руках. Рідні, м'яко кажучи, здивувалися.

— Що сталося? — стурбовано запитала мама — Рідна, ти впала? Так не бачу слідів. Що сталося, Алекс?

— Сама скажеш? Ем, Лія запитала про тривалість життя і від чогось розплакалася.

— Ясно. Алекс, іди поки що в душ, я поговорю з нашою розумною малечею.

Варто було піти хлопцеві, я запитала:

— Це правда? Ви так довго живете?

— Так. І ти тепер теж.

— Сумніваюся, — буркнула я. — Я помру раніше, ніж стану повнолітньою!

— Це твоє ведіння так сказало чи стереотипи з минулого світу? — з мого погляду мама зрозуміла, що друге. — Ти не помреш так рано!

— Звідки ви знаєте?

— Для того щоб ти вижила, тобі змінили генетичний код. Взявши за основу наш. Мене і твого батька. Тож навіть під час генетичного аналізу підтвердиться, що ти наша рідна донька!

Мої очі, напевно, були схожі на блюдця.

— Ми думали, за два роки ти звикла до цього світу і відчуваєш себе відповідно.

— У сенсі як дитина? — вона кивнула, помітила батька, який слухав нас мовчки. — Частково, трохи надолужила те, чого в дитинстві не було. Але мені довго втовкмачували інше сприйняття. Бабуся досить рано почала готувати до дорослого життя. Адже я навіть працювати почала до повноліття в тому світі.

— Тут ти ще довго не зможеш влаштуватися на роботу. Раджу дати собі право проявляти емоції і насолоджуватися життям. Наприклад, твій тренер із плавання дзвонив, пропонував переконати тебе зайнятися професійно плаванням.

— Ні! — взвизгнула злякано.

— Маїта, ми так її до істерики доведемо. Донечко, ти не хочеш займатися плаванням?

— Мені подобається плавати і пірнати. Але я не хочу вмирати через це!

Батьки переглянулися, логіку вони поки що не зрозуміли. Помітила, як брати спустилися. Януш подивився на мене з прищуром.

— Мамо, що сталося?

— Яка логіка між займатися професійно плаванням і вмирати?

— А, це, — брат криво посміхнувся, — видіння в неї було. Мене теж злегка зачепило, але я так і не зрозумів, чому смерть сталася. Ліє, якщо не хочеш професійно займатися спортом, не займайся! Ніхто тебе не змусить, зрозуміла?

Кивнула. Повернувся Алекс після душу.

— Мені подобається підводне плавання, але тренер не дозволяє.

— Ну мала, у нього вас п'ятеро на занятті. І він просто боїться за твою безпеку. Може батьки нам дозволять з'їздити до лісу, там озеро красиве.

— Не раніше ніж через місяць, гарна ідея для сімейного відпочинку.

— Ми вчотирьох або навіть вп'ятьох могли б раніше виїхати, а ви потім приїдете.

Мама подивилася із сумнівом на синів.

— Я подумаю.

— А дівчат своїх ви не запрошуєте?

— О, хтось уже заспокоївся, — зрадів Дерек, — дівчата поїхали до своїх родин. І влітку хочуть відпочити і від нас у тому числі. Ну що мала, які плани на сьогодні?

— Школа, — сказала я, шмигнувши носом, — потім усе ж поплаваю. Можна, ми потім з Алексом у місцевому парку атракціонів погуляємо?

Алекс тільки очі закотив і посміхнувся ледь помітно.

— Можна, якщо він захоче.

— Спочатку денний сон, — сказав він з усмішкою.

— Зануда.

Сім'я посміхнулася.

— Відпочивати, це нормально. І коли ти відпочинеш, зможеш більше покататися. І ми ввечері приєднаємося до вас.

У школі все було добре, після неї пішла в басейн. Трохи поплавала, тренер уже не заїкався про змагання і професійний спорт. Вилізла черговий раз, щоб із маленького містка стрибнути у воду. Відчуття було наче дежавю. Я різко повернулася і зрозуміла, що нічне ведіння було не про мене. Дівчинка, моя ровесниця, стояла до мене спиною і розминалася перед запливом. Потім один крок і вона летить на підлогу. Навіть не думала про себе, кинулася до неї. Нога в щось вузьке провалилася, почувся хрускіт і я полетіла на підлогу. Але встигла підставити дівчинці свої долоньки під голову. Було боляче і в нозі, і в руках, бо малятко мало вдаритися об невеликий бортик потилицею. А це майже напевно смерть.

Так вона відбулася переляком, навіть швидко підскочила і помітила кров на кахельній підлозі. Це я трохи розсікла руки, коли ловила її. До неї одразу кинулася її мама. Для мене минуло кілька хвилин, за відчуттями, а насправді це все зайняло лічені секунди. Мама дівчинки, зрозумівши, що з донькою все гаразд, подивилася на мене і ледве не втратила свідомість. А я зрозуміла, що не можу стримуватися, і заплакала в голос, було дуже боляче. До мене одразу підбігли дорослі й не знали, як допомогти, як вивільнити ногу. Виявилося, вона провалилася в слив і застрягла. На мої завивання влетів Алекс, при цьому посилаючи ледь не матом адміністратора.

Він трохи розгубився, але швидко обняв мене і став розглядати і думати, як мене дістати. А я вчепилася обома руками в нього і продовжувала ридати. Хлопець помітив телефон-годинник на руці. І сказав мені:

— Ліє, розблокуй телефон, мамі будемо дзвонити. Вона в тебе хороший лікар.

Додзвонилися з першого разу. Мама через голограму швидко оцінила ситуацію і сказала командним тоном:

— На ногу полийте милом або олією, а ти, Алекс, піднімаєш мою доньку на руки й обережно витягуєш ніжку. Лія, тримайся за хлопця міцно.

Нога завдяки рідкому милу легко дісталася, її відразу помили від нього.

— Швидку, я сподіваюся, викликали?

— Так, — сказала бліда адміністраторка.