Джордж Мартін - Танок драконів

— Золотий не золотий,— сказав Рендил Тарлі,— а це все одно прості авантюристи.

— Можливо,— допустив сер Кеван.— Та що довше ми не звертаємо на цих авантюристів уваги, то сильнішими вони стають. Ми підготували карту — карту їхнього вторгнення. Великий мейстре...

Велика карта була прегарна: намальована мейстерською рукою на тонкому велені, вона накрила цілий стіл.

— Ось,— указав Пайсел рукою в старечій гречці. Рукав мантії задерся, і стало видно обвислу білу шкіру.— Тут і тут. Уздовж узбережжя і на островах. Тарт, Східці, навіть Естермонт. А зараз повідомляють, що Конінтон рухається на Штормокрай.

— Якщо це справді Джон Конінтон,— зронив Рендил Тарлі.

— Штормокрай,— крекнув лорд Мейс Тайрел.— Він не зможе взяти Штормокрай. Якщо він, звісно, не Ейгон Завойовник. Та якщо й візьме, що з того? Зараз замок у Станіса. Нехай переходить від одного самозванця до іншого — нам яка біда? Я його поверну, щойно доведуть невинність моєї доньки.

«Як ви збираєтеся його повертати, якщо ви його ніколи зроду не мали?»

— Я розумію, мілорде, але...

Тайрел не дав йому закінчити.

— Ці звинувачення проти моєї доньки — брудна брехня. Питаю знову: чому я маю терпіти весь цей балаган? Нехай король Томен оголосить мою доньку невинною, сер, і тут і зараз покладе край цим дурницям.

«Зробите так — і Марджері до кінця життя чутиме перешіптування за спиною».

— Ніхто й не сумнівається в невинності вашої доньки, мілорде,— збрехав сер Кеван,— але його святість наполягає на суді.

— На кого ми перетворилися,— пирхнув лорд Рендил,— якщо королі й можні лорди змушені танцювати під цвірінькання горобців?

— У нас зусібіч вороги, лорде Тарлі,— нагадав йому сер Кеван.— На півночі — Станіс, на заході — залізні, на півдні — перекупні мечі. Кинемо виклик верховному септону — і в канавах Королівського Причалу теж потече кров. Якщо хтось вирішить, що ми пішли проти богів, віряни кинуться в обійми якого-небудь з отих узурпаторів.

Мейс Тайрел залишався незворушний.

— Щойно Пакстер Редвин змете залізних з моря, мої сили повернуть Щити. Станіса прикінчать або сніги, або Болтон. Що ж до Конінтона...

— Якщо це він,— перебив лорд Рендил.

— ...що ж до Конінтона,— повторив Тайрел,— які видатні перемоги він здобув, щоб ми його боялися? У Скельному Септі він міг покінчити з Робертовим повстанням. Але програв. І золотий загін завжди програє. Хтось, може, до них і приєднається. Королівству буде тільки краще без таких дурнів.

Серові Кевану хотілось би поділяти його впевненість. Він трохи знав Джона Конінтона — гордого юнака, найупертішого серед юних лордійчуків в оточенні королевича Рейгара Трагарієна, які змагалися за його королівську прихильність. «Зарозумілий, але здібний і енергійний». За це і за його вправність зі зброєю Божевільний Король Ейрис призначив його своїм правицею. Бездіяльність старого лорда Мерівезера дозволила повстанню початися і поширитися, тож Ейрис хотів мати біля себе людину молоду й рішучу, щоб протистояти молодому і рішучому Роберту. «Зарано,— прокоментував лорд Тайвін Ланістер, коли до Кичери Кастерлі долетіла звістка про це призначення.— Конінтон занадто юний, занадто сміливий, занадто прагне слави».

Його слова підтвердила Битва дзвонів. Сер Кеван очікував, що після такого в Ейриса не буде вибору — доведеться знову викликати Тайвіна... але Божевільний Король натомість звернувся до лордів Челстеда і Росарта — і поплатився за це життям і короною. «Але це все було дуже давно. Якщо це справді Джон Конінтон, він тепер інша людина. Він старший, суворіший, загартованіший... небезпечніший».

— Можливо, золотий загін — не єдине, що має Конінтон. Кажуть, що його претендент на трон — Таргарієн.

— Фальшивий,— сказав Рендил Тарлі.

— Можливо. А можливо, й ні.

Кеван Ланістер сам був тут, у цій-таки залі, коли Тайвін поклав біля підніжжя Залізного трону тіла дітей королевича Рейгара, загорнуті в малинові плащі. В дівчинці можна було впізнати королівну Рейніс, а от хлопчик... «Жахіття без обличчя: кістки, мозок і кров, кілька пасом білявого волосся. Ніхто з нас не затримував погляд надовго. Тайвін сказав, що це королевич Ейгон, і ми всі повірили йому на слові».

— Зі сходу теж з’являється забагато чуток. Ще одна представниця дому Таргарієнів, причому її справжність ніхто під сумнів не ставить. Данерис Штормороджена.

— Така сама божевільна, як і її батечко,— заявив лорд Мейс Тайрел.

«Той самий батечко, якого Небосад і дім Тайрелів підтримували до самого гіркого кінця, і навіть після».

— Може, вона і божевільна,— промовив сер Кеван,— але коли на захід лине стільки диму, мабуть, на сході справді десь горить вогонь.

— Дракони,— покивав головою великий мейстер Пайсел.— Такі чутки доходять і до Старгорода. Їх забагато, щоб просто відмахнутися. Срібнокоса королева з трьома драконами.

— На тому кінці світу,— сказав Мейс Тайрел.— Королева Невільничої бухти, ага. От хай там і лишається.

— У цьому всі ми згодні,— промовив сер Кеван,— але в дівчині тече кров Ейгона Завойовника, тож я не думаю, що вона вічно сидітиме в Міріні. Якщо ж вона досягне наших берегів і об’єднає свої сили з лордом Конінтоном і отим його королевичем, фальшивим чи ні... ми повинні знищити Конінтона і його самозванця негайно, поки Данерис Штормороджена не вирушила на захід.

— Саме це я і збираюся зробити, сер,— схрестив руки Мейс Тайрел.— Після судів.

— Перекупні мечі воюють за гроші,— заявив великий мейстер Пайсел.— Певна сума золотом може переконати золотий загін передати нам лорда Конінтона й самозванця.

— Ага, якби в нас було це золото,— промовив сер Гарис Свіфт.— На жаль, мілорди, у наших сховищах лишилися тільки пацюки й павуки. Я знову написав мирським банкірам. Якщо вони погодяться покрити борг корони перед браавосянами й надати нам нову позику, можливо, не доведеться піднімати податки. В іншому разі...

— Відомо, що магістри Пентоса також дають позики,— сказав сер Кеван.— Спробуйте домовитися з ними.

Від пентосян допомоги буде, певно, ще менше, ніж від мирських міняйл, але спробувати треба. Якщо не вдасться знайти іншого джерела грошей або переконати Залізний банк піти на поступки, не лишиться вибору — доведеться сплачувати борги корони золотом Ланістерів. Сер Кеван не наважувався вводити нові податки, коли Сім Королівств повні заколотників. Половина лордів у країні ставить знак рівності між сплатою податків і свавіллям влади й умить побіжить до найближчого узурпатора, якщо це збереже їм ламаний мідяк.

— Якщо ж не вийде, можливо, доведеться