Горобчик-Кім, Нора Нойс - Сяйво повні, Горобчик-Кім, Нора Нойс

Грегорі поїхав і спочатку я навіть видихнула з полегшенням. Адже подій в моєму житті було стільки, що я губилася в почуттях. Мені дійсно потрібно було побути трохи самій. З одного боку мене неймовірно тягло до Грегорі, та вовчиця зводила мене з розуму бажанням бути біля істинного.З іншого образа на нього була вагома та  обґрунтована і не давала мені піддатися пориву. А ще мене виїдало з середини відчуття провини перед Любомиром. Адже саме він був поряд зі мною весь цей час. Такий важливий та важкий період мого життя. Саме з ним я навчилася бути сильною, я навчилася розуміти вовчицю в мені. Саме він показав мені,  як це бути коханою та бажаною жінкою, що таке справжня родина. Він та дядько Богдан були поряд весь цей час. 
Точно! Мені потрібно до дядька. Запитувати про потяг до  істинного у Любомира то було б геть жорстоко. Він і так бачив занадто багато  зайвого. Тому я покликала дядька до себе на каву, доки Сніжка спить. 
- Привід люба. Про що хотіла поговорити?- почав відразу дядько. 
- Я покликала тебе, щоб порадитися. Я не знаю, що робити. Вовчиця прагне все покинути та піти за істинним, а я не можу, а головне не хочу пробачити Грегорі. 
- А ти й не зобов’язана його пробачити лише тому, що він твій істинний. Ти маєш права ображатися на нього, на батька, на сестру і тих покидьків. Та на всіх хто тебе ображав з рештою і на мене теж.  Я не буду тобі радити, що робити. Але хочу,  щоб ти знала,  щоб ти не вирішила — ти частина моєї зграї. Та коли ти вирішиш дати шанс тому бовдуру то не позбудишся автоматично членства у зграї білих вовків, до кінця життя. Ти та  моя онучка її члени. 
- Як?!- я кинулася до дядька в обійми. 
- Отак, я працюю зараз над поправками до закону. Та навіть якщо його відхиляти мені байдуже. Ви не втратите автоматично членства після переїзду до істинного, як це було раніше. 
- Ого. А у тебе не буде проблем з іншими зграями та старійшинами через це?! 
- Мені байдуже тим паче, що я вже не один. Твій Грегорі підтвердив,  що його зграя підтримає  нас. 
- Коли?  
- Ще коли приходив качати права щодо тебе. Знаєш. Мені він не сильно подобається, але чомусь він твій істинний. І можливо потрібно піти за покликом природи та дати вам шанс. Але знай, ви завжди можете повернутися додому. Я завжди тебе підтримаю. І  на весіллі погуляю і труп Грегорі допоможу зарити вразі чого. 
- Дякую.
Почути такі слова було неймовірно приємно. Знати, що мене чекають і підтримають в будь-яку мить. Це те що було мені потрібне. 
Ми ще довго говорили. Богдан багато розповідав про маму. Історій з дитинства  про їх пригоди, про  дитячі таємниці.... доки не прокинулася донька.  Потім вся увага була прикута до  онучки. Я спостерігала за тим як дядько грається з онучкою і раділа, що у моєї доньки буде геть не таке дитинство яке було у мене. Та що там у мене його не було взагалі,  як і родини в цілому. Я вже давно не згадувала про ті роки, що прожила у зграї батька. Я просто їх викреслила з пам’яті. Але я все зроблю, щоб моя донька була щасливіша за мене....