Тала Тоцка - Подвійна помилка мільярдера, Тала Тоцка

Тож ще трохи, і я зможу забути про нього назавжди.

Ось тільки з круасанами треба закінчувати. Сьогодні я з розпачем виявила, що джинси ледь застібаються. І блузка натяглася на грудях. Це дуже дивно, бо я сиджу лише в аудиторії. А готелем літаю як електровіник.

Значить, із завтрашнього ранку переходжу на вівсянку.

***

Прискіпливо оглядаю дзеркало в санвузлі і востаннє проходжусь серветкою по гладкій поверхні. Тепер чудово. Блищить і сяє, все як я люблю.

Це мій останній прибраний номер на сьогодні. Такі моменти я теж обожнюю. Кінець робочого дня — чи правильніше сказати, ночі, — передчуття теплого душу та чашки гарячого чаю з медом перед сном.

Сьогодні я впоралася швидше ніж планувала. Можна раніше лягти спати, зараз чомусь я стала частіше втомлюватися. Це зайвий кілограм, напевно, заважає, круасанами наїдений.

Нічого, я вже записалася до фітнес-центру. Про вівсянку я вже говорила.

Збираюсь вимкнути світло, як зненацька чую глухий стукіт і слабкий голос:

— Help ... help, please ...*

Завмираю і прислухаюся. Може, здалося?

У готелях зазвичай досить гарна чутність у санвузлах. У номерах зі звукоізоляцією теж проблеми, це перше, чим я зайнялася б, якби мені дали можливість тут щось поліпшити. Але в санвузлах особливо, а все через вентиляцію...

— Help ... — Знов долинає слабке.

Ні, не здалося. Вибігаю в коридор і стукаю у двері сусіднього номера. Одночасно заходжу до робочого чату і дивлюся розкладку за номерами. Чотириста четвертий, Джордж Річ. Стандарт, а я додала б економ, тому що номер мансардний, під самим дахом. Заброньовано заздалегідь та сплачено на три тижні наперед.

Згадую цього Річа. Я його бачила на ресепшені, коли він заселявся. Сухенький дідок, дуже ввічливий і вихований. Допитувався у портьє, яка система дисконтів діє в готелі, і дуже зрадів, коли йому зробили знижку на честь дня народження. Схоже, він із тих пенсіонерів, які працювали все життя, не покладаючи рук, а вийшовши на пенсію, вирушають подорожувати. Річ або англієць, або американець, у будь-якому випадку я маю з'ясувати, що трапилося.

Двері мені не відчинили, тому вагаюся буквально секунду. Дістаю ключ-карту та прикладаю до замку.

Забігаю до кімнати. Горить нічник, але і його достатньо, щоб я помітила неприродну блідість постояльця, який лежить у ліжку. Його мобільний телефон валяється на підлозі — мабуть, містер Річ намагався до нього дотягнутися. Трубка внутрішнього телефону безпомічно звисає з тумбочки.

— Сер! Містер! Пане Річ! Що з вами, вам погано? — кидаюся до старенького. Серце стискається від жалості.

Він розплющує каламутні очі і намагається відповісти, але виходить лише безладне мукання.

— Слава Богу, ви живі! — хапаю телефон і набираю Марію. Коротко описую стан нашого постояльця.

— Схоже, у нашого дідуся проблеми із серцем. Бідолашний. Побудь з ним, Альоно, я викликаю невідкладну допомогу, — каже управителька, і я обережно торкаюся вузлуватих старечих пальців.

— Тримайтеся, містере Річ, зараз вам допоможуть.

Він розплющує очі і трохи помітно ворушить пальцями, даючи зрозуміти, що чує. І мене трохи відпускає. Хоч ми практично незнайомі, але я зовсім не хочу, щоб цей милий дідок раптом помер у готелі, куди приїхав відсвяткувати свій день народження.

Схоже, Марія постаралася і максимально згустила фарби, описуючи стан нашого пацієнта, бо за ним надсилають цілий реанімобіль.

— Хто супроводжуватиме хворого? — Запитує співробітник рятувальної служби.

Ми з адміністратором переглядаємось. Моє чергування закінчене, мене ніхто не змушує, але...

— Я поїду, — згідно киваю, — як представник готелю.

І вже в лікарні з'ясовується, що містер Річ не має медичної страховки.

***

Я прокидаюся від легкого дотику до плеча і деякий час посилено моргаю, намагаючись збагнути, де я. Вигляд чоловіка у медичному костюмі нагадує, що я у лікарні. Чекала лікаря в лікарняному коридорі і випадково заснула.

Старенького містера Річа забрали на каталці в реанімацію, а я залишилася під дверима. Відповіла на всі запитання під час заповнення документів, мені сказали чекати, ось я і чекаю.

— Ви родичка пацієнта? — питає лікар.

— Ні, — відповідаю, продовжуючи старанно кліпати очима, — я представник готелю, в якому він зупинився. Йому вночі стало зле, я знайшла його в номері майже непритомний, і керуюча зателефонувала в швидку допомогу. Швидше за все, він намагався зателефонувати сам, але не зміг утримати телефон.

— Ви знайшли його дуже вчасно, — схвально киває лікар, — ми встигли блокувати гострий коронарний синдром і запобігти інфаркту міокарда. Але хворому необхідне повне обстеження, терапія та подальша реабілітація. Ми передали його дані до поліції, щоб вони зв'язалися через посольство та розшукали родичів хворого. У пана Річа немає медичної страховки, і поки ми не визначимося, як буде проведено оплату...

Мене осяює миттєво, я навіть ахаю про себе. Сума, у яку Артем оцінив непотрібну йому дівчину, принизливо мала. Але якщо це дозволить врятувати ціле життя, то, може, я зможу знову піднятися хоча б у власних очах?