Холод Влада - Зіграй мою наречену, Холод Влада

Розділ 18. Надя.

Після розмови з братом Сергій нічого не казав. Ми мовчки сіли в машину і поїхали додому.

Я бачила, що він був напружений.

Додому дісталися доволі швидко. Він знов відкрив переді мною двері машини. Я вийшла і ми пішли в наш під’їзд.

Ліфт їхав дуже повільно.

Коли ми нарешті були на потрібному поверсі, зайшли до квартири і зняли верхній одяг та взуття, Сергій взяв мене за руку і подивився в очі.

— Сергію, що сталося? — тихо запитала я, не відриваючи погляду від його очей. — Що він тобі сказав?

Я дуже переймалася. Мені так хотілося, щоб вони з Андрієм помирилися... Бо, як би там не було, вони брати і назавжди залишаться братами.

— Це неважливо,  — він усміхнувся і простягнув долоню до моєї щоки.

Атмосфера різко змінилася, а моє серце забилося частіше.

Сергій гладив мене по щоці, продовжуючи усміхатись, а потім подався вперед, прикриваючи очі.

Я теж прикрила очі, а коли його губи торкнулися моїх, я повністю розчинилася в своїх почуттях.

Ніколи ще поцілунок не змушував моє серце битися настільки швидко. Він цілувався саме так, як я і уявляла, ще коли була дівчинкою...

Я усміхнулася крізь поцілунок і злегка відсторонилася, відкриваючи очі.

Сергій теж подивився на мене.

— Надь...

— Не думай про це, — я усміхнулася. — Ми просто піддалися моменту, таке буває.

Він знов хотів щось стказати, але я доклала пальця до його губ. Мені не хотілося зіпсувати все через свої почуття. Нехай краще все буде як раніше. Я допоможу йому забрати ту кляту фірму, а там вже подивимось.

— Я піду в душ першою, — продовжуючи усміхатися, я пішла до ванної кімнати.

Як тільки двері за мною були закриті, то усмішка вмить зникла з мого обличчя.

Я зробила глибокий вдих та видих, після чого пішла до вмивальника і вімкнула прохолодну воду.

Вмилася. Стало трохи легше.

Роздягнулася і стала під струмені прохолодної води. Сподівалася, що це допоможе прийти в норму.

Не знаю, скільки я там простояла, однак через певний час я почула голос Сергія за дверима.

— І все ж таки, Надю. Я мушу сказати тобі. Ти мені дуже подобаєшся. Це не якась там гра, це все насправді, Надю.

Я прикрила очі.

Ну навіщо ти це робиш? Навіщо знов і знов даєш мені цю надію? Я ж точно знаю, що все це просто момент. Сама стільки разів це на собі вже відчувала... Що в грі, що в житті.

Я не хочу зламатися. Я не можу. Не зараз. Я не дозволю собі зламатися, Сергію. Завдяки тобі мені знов захотілося боротися... Якщо щось станеться тепер, то я точно не зможу.

Тому нам не можна виходити за рамки. Я не дозволю тобі... Пробач.

Коли я нарешті вимкнула душ і вийшла з кабінки, то зрозуміла, що навіть одягу з собою не встигла взяти. А йти в рушрику якось дуже незручно. Ніби я спеціально мучу його і спокушаю...

Я озирнулася і побачила його халат. Величезний, мене повністю закриє з ніг до голови... Та й голови видно не буде.

Я усміхнулася і натягнула його на себе. Вкуталася мало не в два шари. Це напевно виглядало кумедно зі сторони. Подивилася в дзеркало і, задоволена результатом, відкрила двері...

І одразу ж зустрілася з ним поглядом.

— Ти мені дуже подобаєшся, — знов сказав він, стаючи прямо в мене на шляху.

— Дай пройти, — я відвела погляд.

— Скажи, що нічого не відчуваєш, спробуй, — він подивився мені прямо в очі. — Скажи і я більше не згадаю про це, обіцяю.

— Я нічого не відчуваю, — злегка стомленим тоном сказала я. — Я правда колись кохала тебе, але зараз цього нема. Пропусти мене. — я не відводила від нього очей.

Він не знав... Не знав, що людина коли бреше, то навпаки часто намагається дивитися в очі, щоб думали що вона не бреше. Щира людина рідко невідривно тримає погляд на співбесіднику.

Але він заручник тих стереотипів, тому і поводити себе треба відповідно. Якщо я ще хоч трішки послаблю захист — програю. Він спалить мене. А я не хочу зникати. Є ще речі, які я так і не наважилася зробити.

— Добре, — він відсторонився і пропустив мене.

Я спокійним кроком пішла до своєї кімнати. Не знала, як буду спати сьогодні, а завтра, завтра знов на роботу. Треба зібратися...

Та що б я собі там не говорила, нормально заснути я так і не змогла. Весь час думала про його блакитні очі. Він казав щиро, він правда думає, що закохався в мене. А коли людина вірить, в те що каже, то для неї це в якомусь сенсі дійсно стає правдою. Однак чи надовго?...

Я не хотіла перевіряти.

Завтра мені треба нарешті почати щось робити а не шукати відмовки. Я обіцяла йому піти на кастинг. От і зосереджуся на акторстві. Так буде легше нам обом.

Обіцяю собі, що завтра, до репетиції і вистави, знайду якийсь варіант і зніму самопроби. Я, здається, бачила у Сергія селфі-палку, яку можна ставити прямо як триногу. Якщо використати її, то можна зняти все самій. Потім злегка відредагую в IMovie і все. Все має вийти... Я впораюся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍