Джулія Ромуш - Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш

Розділ 17

- Ніно Петрівно, ну, будь ласка, - вимовляю найплачевнішим тоном, на який тільки здатна. Лишилося тільки руки скласти в замок, щоб на них капали мої гіркі сльози. 

- Бєлова, ану припини! - Вахтерка хмуриться, відмахується від мене. Але я продовжую тиснути на жалість. Спати на вокзалі зовсім не хочеться. Ще незрозуміло, що там зі мною зроблять. Тих грошей, що я маю, вистачить тільки на ліжко місце в хостелі. І знову ж таки незрозуміло, що я там зможу підчепити. Бо на якийсь пристойний хостел мені не вистачить. Я не можу собі дозволити витратити всі гроші на одну ночівлю. А що робити далі? Додому я точно не повернуся! 

- Ну, ви ж не залишите мене на вулиці, правда? Ви ж не така. Не зможете дивитися як я на лавочці плачу... 

Продовжую тиснути, бо бачу, що вона почала сумніватися. Отже, варіант є. 

- Який жах! - Свариться, встає зі стільця. - Бєлова, ти щось неможливе! 

Я ж ляскаю віями й схлипую. 

- Заочники за три дні приїжджають. Кімната є лише на цей час! - Нарешті здається, а я навіть не вірю у свій успіх. Вийшло. Господи, вийшло. 

- Ніно Петрівно, дякую, - кидаюся до жінки, вона ж від мене відхрещується як від прокаженої. 

- Ключі бери й дуй у кімнату, бо передумаю! - Погрозливо вимовляє, я відразу від неї відступаю, беру протягнуті нею ключі. - П'ятий поверх. Кімната п'ятсот три. І лишень спробуй мені там щось влаштувати. Одна скарга і вилетиш! 

- Я буду як мишка! - Обіцяю і біжу у бік сходів. Цю будівлю я знаю як свої п'ять пальців. Часто приходила сюди в гості до одногрупниць. Тому знайти свою кімнату ніяких труднощів не складає. 

Кімната велика, простора, на чотирьох. У кімнаті стоїть чотири ліжка. Біля вікна стіл та невеликий холодильник. Все стандартно. На двох ліжках лежать скручені матраци. Мене це неймовірно тішить, тому що не доведеться бігти вниз і просити матрац. 

Поставивши на підлогу сумку, я беру два матраци й стелю їх на одне ліжко. Дістаю з сумки кофту, звичайно, вона невелика, але буду нею укриватися. Хоч трохи. Отак я й засинаю. Скручуюсь калачиком. Зажмурююсь, забороняю собі думати про все погане, що зі мною сталося. 

Буквально наступного дня я йду на пошуки роботи. Поки нічого не вирішилося з дядьком Дімою, мені потрібно знайти хоч щось. Бажано, щоб щодня платили. Офіціантом не варіант, там два тижні безплатне стажування. Та й з навчанням не надто вийде поєднувати. 

Тому мій вибір зупиняється на роздачі листівок. Так, гроші невеликі, зате щодня. Можна відпрацювати та купити одразу поїсти. Робота шість годин на день, час вибираєш сама. Якщо так подумати, то, здається, все просто. Але після першого дня я ледве притягаю ноги назад до гуртожитку. Робота виявилася набагато енерговитратною, ніж я взагалі припускала. 

Батько обривав весь день телефон, але я жодного разу не зняла слухавку. Зрештою він написав мені повідомлення, що я заспокоюся і сама повернуся. А він так уже й бути прийме мене назад. Тільки тепер у сім'ї будуть суворі правила, і я їх дотримуватимуся. 

Я дуже розлютилася, тому що виходить, що він повірив в цю маячню, що про мене несла його дружина! Кожному її отруйному слову. Я швидше на вокзалі спати буду, аніж реально до нього повернуся! 

Коли я вже було хотіла розплакатися, мій телефон знову завібрував. Я вже хотіла збити виклик, бо думала, що це знову дзвонив батько. Але ні, виявилося, що дзвонить мені Мая. 

- Соня, мене чути?! - Мая кричить так, що я навіть телефон від вуха усуваю. 

- Так, я щойно не оглухла. 

- Вибач, тут просто зв'язок жахливий. Я думала, що знову перерве. 

- Як справи? Як відпочинок? 

- Жахливо! Тут таке відбувається, двома словами не описати. Жерсть коротше. 

Подруга зла, по голосу чути. Що ж могло статися на дачі? Тим більше що завжди спокійна Мая зараз зовсім не стримується у коментарях. 

- Все так погано? 

- Ще гірше! Але я дзвоню з іншого приводу. Ти зараз у гуртожитку ночуєш? 

- Так. 

- А як ти дивишся на те, щоб завтра перебратися до мене? - Від такої пропозиції я відразу гублюся. Я ніколи не була у подруги вдома. Та і її батько... а якщо він буде проти сторонньої людини в хаті? - Чорт, мене  знову не чути? - Мая знову починає кричати. 

- Ні-ні, я все чую, просто я трохи зависла. А ти впевнена... аее... що твій батько не буде проти? Я вже знайшла непоганий хостел і...

- Соня! Припини! Що я за подруга, якщо не зможу допомогти у складній ситуації? Щодо батька не хвилюйся, він мені винен за цей відпочинок! Тож максимум буде суворо дивитися. Але взагалі він у мене хороший, просто виглядає так, що всі думають інакше. У душі він навіть плюшевий трішки. Просто голками обріс. 

Якщо чесно, від ідеї жити в одному будинку з кримінальним авторитетом мене кидає в холод. Але з іншого боку... жодного іншого вибору я не маю. Знову ж таки вокзал не так сильно мені симпатичний, як тепла постіл і можливість не відбиватися від збоченців. 

- Дякую, Мая. Ти не уявляєш, як я рада... і вдячна... 

- Тоді завтра біля універу о дванадцятій дні. Я тебе заберу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно