Люсі Лі - Роман крізь час, Люсі Лі

14.3

– Зрештою, яке це має значення, з ким я проводжу час. Ми лише керівник та підлегла, більше між нами нічого не може бути, — після того, як ми мовчки випиваємо, ще по склянці віскі, необдумано випалюю. 

– Ну якщо ти вже все вирішила за нас обох? - підіймає на мене спокійний погляд потемнілих очей.

– Я просто вважаю що так буде краще, для нас обох? - тихо додаю, не витримавши навислої між нами напруги. Та коли встаю зі стільця на якому сиджу, з наміром піти звідси, відчуваю як алкоголь б'є в голову, та мене веде в бік. 

– Маша, — скочивши зі свого місця чоловік ловить мене на ходу, коли я мало не розтягуюсь на підлозі. Гарячі долоні торкаються оголеної шкіри спини, і по тілу від цього дотику табуном біжать мурахи. - Тобі погано? - чую над головою занепокоєний голос Максима. Піднявши затуманений погляд на свого боса, безсоромно тону в темряві його заворожливих очей. 

– Не пам'ятаю коли в останній раз бачила тебе настільки близько, Свердлов, — випалюю, перше що приходить в голову, — Хай йому грець, з такої відстані ти ще привабливіший. 

Біс його, що я верзу? Здається алкоголь добре вдарив мені по мозку, і я вже зовсім не контролюю свій язик.  

– Гордєєва, коли ти на мене так дивишся, в мене дах зносить, а я зараз не в тому стані, щоб втихомирити свої інстинкти.

– Так і не треба, — шепочу у відповідь, дивлячись на привабливі чоловічі вуста, та лишаючись останньої краплі здорового глузду.

У темних очах навпроти спалахує справжній первісний вогонь жаги. Та поставивши мене на ноги, Максим однією рукою стискає мою талію, утримуючи на місці, а другою зачиняє двері віп-кабінки на ключ.

– Що ти робиш? - видихаю не зводячи очей з привабливих чоловічих губ.

– Намагаюся тримати себе в руках, — хрипить у відповідь, притискаючи мене до свого потужного тіла. 

– Але ти занадто близько, і твої руки. Ох, — збентежено видихаю, коли чоловічі долоні відверто стискають мої сідниці. 

Я завмираю на місці, не сміючи навіть вдихнути, відчуваючи на своїй шкірі його уривчасте дихання, і жар, що відходить від чоловічого тіла. Та, з жахом усвідомлюю, що від його близькості в мені починає прокидатися несамовите пекуче бажання. Воно тонкою напруженою ниткою пронизує все тіло, закручуючись щільним жгутом десь внизу живота, геть ламаючи мій опір.

Аромат його тіла, зводить з розуму змушуючи мене безсоромно бажати бути до нього ближче. Настільки, що я ледь тримаю себе в руках, щоб не поцілувати Максима першою. 

Ой леле, він же лише обіймає, більш нічого. Але ж як приємно.

Ковзаю поглядом по мужньому підборіддю, чуттєвим губам, та дивлюся в темні, майже чорні очі, чоловіка, що киплять неприхованою пожадливістю.

– Чого ти хочеш, Максиме? - зглитнувши, хрипко шепочу.

– Тебе…, – на одному подиху видихає чоловік. 

Його низький трохи хрипкий голос, гарячою стрілою проходиться вздовж хребта і лине до низу, аж до кінчиків пальців на ногах, обдаючи гарячою хвилею збудження між моїх стегон. 

Ще секунда, і я розтану перед ним мокрою калюжкою.

Я вже відкриваю рота, щоб відповісти:" — І я тебе" але чоловік продовжує говорити:

– Лише на одну ніч, і я дам тобі спокій…, назавжди.

– Що? - не вірю своїм вухам. – Ти зараз серйозно?

– Більш ніж, Маша, — гірко хмикає. – І це залишиться між нами.

Слова Максима боляче б'ють по моєму самолюбству, так сильно що я навіть трезвішаю.

– Це, мабуть, жарт, такий? Якщо це так, то мені зовсім не смішно, — вмить, після його слів на зміну збудження приходить розчарування, та дика образа.

– Ні, я зараз настільки п'яний, що точно не можу жартувати. 

– Максиме, ти за кого мене приймаєш? — у відчаї різко сіпаюся в чоловічих руках, але Свердлов тримає міцно. Темні очі ще більше спалахують. 

– Справа не в цьому. Я розумію що ця пропозиція звучить, м'яко кажучи, образливою, але якщо чесно мені зараз начхати. Я хочу тебе Гордєєва настільки, що в мене зараз мозок вибухне від того, як я намагаюся себе контролювати поряд із тобою. Тому якщо ти добровільно не погодишся, я не випущу тебе звідси.

– Я буду кричати, та звати на допомогу, — пробую достукатися до здорового глузду Свердлова, досі не вірячи у те що зараз відбувається.

– Валяй, — хмикає чоловік, і відійшовши від мене, розслаблено сідає на диван. 

Потоптавшись на місці, розумію що якщо він так впевнено себе веде, мені дійсно немає чого зараз горло дерти. 

Я в пасці, в яку сама себе і загнала. 

Але в мені ще доволі достатньо алкоголю, щоб йти на відчайдушні кроки. 

З одного боку, що я втрачаю? Цноту я вже втратила, смішно подумати саме зі Свердловим. Та і він доволі привабливий чоловік, якого я теж шалено хочу. Можливо дійсно краще погодитись, щоб більше між нами не було того відчутного напруження. Адже один раз, та по п'яному майже не рахується. 

– А якщо я відмовлюся, ти що де скону мене у цій кабінці триматимеш? - нахилившись до чоловіка ближче, опираюся на стіл руками, та з викликом дивлюся у шалені, подернуті димкою очі. 

– Ні, — криво всміхається, показуючи мені справжній хижий вищир. – Я не відчеплюся від тебе, та все одно тебе отримаю, хочеш ти того чи ні. А так, я пропоную лише одну ніч, і ти вільна. Обіцяю.

– Вільна від чого, від роботи? - скидаю брів. - Чи від твоєї присутності у моєму житті?

Від моїх слів його впевнена посмішка заміняється гримасою болі.

– Як побажаєш, — хрипить, пронизуючи мене поглядом. 

– А в чому тоді моя вигода? - мене вже несе, бо після кількості випитого здається мій мозок працює окремо від язика. 

– Я забезпечу тобі безбідне життя. Куплю квартиру і все що забажаєш, — холодно карбує.

– Лише за одну ніч із тобою? - знову уточнюю, бо і досі не вірю у те що зараз між нами відбувається.

– Так.

– Це схоже на якусь пекельну угоду, — нахилившись ще ближче до Максима, недовірливо примружую очі.

– Якщо не віриш моєму слову, завтра можемо запросити юристів, щоб ми офіційно уклали договір, — Свердлов теж опирається на стіл, та подається вперед, й наші вуста майже торкаються.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍