Джеймс Хедлі Чейз - Меллорі

— Але якщо вони його упіймають, він розповість їм про нас. То була помилка — дозволити такій людині втрутитись у нашу справу. Нам слід було все вирішувати самотужки.

— Ой, та годі вже тобі жалітися! — роздратовано вигукнула вона. — Якщо і є хтось, здатний відшукати Меллорі — то це Коррідон. Поглянь-но лише на список його військових заслуг. А ще ця країна знайома йому значно краще, ніж нам, і Меллорі його не знає.

— А я кажу, що це — помилка, — наполягав Ян. — Я від початку був проти цього. Не слід було тобі слухати того Ренлі.

— Ти — дурний невіглас, — сказала Жанна, підвищуючи голос. — Ти не робиш анічогісінько, лише критикувати ладен. Може, тобі то байдуже, та через власну впертість і глупоту тебе може спіткати те саме, що й Гарріса з Любішем. Але мені — не байдуже. Ти хочеш упіймати Меллорі самотужки, але ти недостатньо для цього кмітливий. Ані ти, ані я, ані Ренлі. А Коррідонові стане для того кмітливості. Скільки ще разів я мушу тобі це повторювати? Скільки ще разів мушу я казати тобі, що неважливо, хто саме владнає справу з Меллорі, аби лише владнав?

— Це ти так кажеш, — хрипко мовив Ян. У його очах палала стримувана лють. — Я ж бажаю мати приємність убити його власноруч, і я таки це зроблю.

— То зроби! — спалахнула Жанна. — Я тебе не зупинятиму. Йди, знайди його та зроби це — якщо, звісно, зможеш.

— Я це зроблю, але в слушний час, — відказав Ян. — Я чекав на це вже більше року і не збираюся втратити нагоду помститися лише через якісь жіночі примхи.

— Який же ж ти безголовий дурень, — презирливо відказала Жанна. — Досі я робила усе. Я привезла тебе до цієї країни. Я складала усі плани. Я діставала продуктові картки, аби ми могли й надалі залишатися тут. Я знайшла Коррідона. А ти увесь цей час лише жалівся, та ще застрелив Крю. І цілком можливо, що про цей твій учинок ми ще пошкодуємо. І ти ще кажеш мені щось про примхи.

— Побачимо, як воно буде, — сказав Ян, відвертаючись до вікна. — Але я не дожидався б аж так довго, щоби поквитатися з Меллорі. Може, це чекання тобі й до вподоби, та мені — анітрохи. Тож, якщо ми збираємося і надалі залишатися разом, то мусимо вдатися до дій. Інакше я візьму трохи грошей та піду, аби подбати про Меллорі по-своєму.

— Якщо тобі потрібні гроші — попроси у Коррідона, — сказала вона й глузливо посміхнулася. — Тепер вони у нього, і якщо ти думаєш...

Вона затнулася, адже двері до вітальні відчинилися й досередини увійшов Ренлі. Зачиняючи двері, він окинув Жанну та Яна швидким поглядом, а тоді неспокійно підійшов до каміна.

— Чому ти повернувся? — запитала Жанна, сідаючи ближче. — Де Коррідон?

— Не знаю, — відказав Ренлі. — Я його загубив.

Запала тривала пауза, відтак Ян різко розвернувся й гнівно потрусив у повітрі пальцем, спрямованим у бік Жанни.

— Ось, бачиш? Отак воно й буває, коли залучаєш у свої справи казна-кого. А тепер він загубив Коррідона, а разом із ним і наші гроші. І ти ще називаєш мене дурнем.

— Тихо! — зі стриманою люттю сказала Жанна. Вона зірвалася на ноги та підійшла до Ренлі. Її чорні очі зблиснули на білому, напруженому обличчі. — Як це ти його загубив? Я ж казала тобі не спускати його з очей. Що сталося?

— Коррідон пішов до своєї квартири. Я спостерігав за нею, допоки він не вимкнув світло. Тоді я припустив, що він ліг спати. А в мене від самого ранку й ріски в роті не було, тож я пішов до поблизької кав'ярні. Мене не було всього чверть години. Решту ночі я провів, пильнуючи за його дверима, та вранці він так і не вийшов. Певно, він вислизнув з дому, коли я виходив, — коротко відповів їй Ренлі.

Жанна люто зажестикулювала обома руками.

— То чому ж ти не зателефонував сюди? Ян би тебе підмінив. Невже я мушу розтовкмачувати кожен крок, який ти маєш робити? Чи, може, вряди-годи користуватимешся власним мозком?

— Зрештою, Коррідону пощастило, що він пішов із дому учора вночі, — сказав Ренлі крізь стиснуті губи. — Зранку, поки я пильнував за будинком, приїхала поліція. Вони ще й досі ошивалися коло дому, коли я звідти забрався.

Жанна з Яном враз застигли. Тоді Ян підвівся.

— Поліція? — запитала Жанна.

— Так. Мені ще пощастило, що я сам з ними не зіткнувся. Добре, що помітив поліцейське авто коло мьюзу.

— Ось бачиш! — переможно закричав Ян. — А я ж казав, що вони дізнаються про Коррідона. Я ж казав, що його спіймають.

— Вони його ще не спіймали, — відказала Жанна, однак вигляд вона мала стурбований.

— Що ж, тут я вже нічим не зможу зарадити, — сказав Ренлі, бажаючи чимшвидше піти від них геть. — Я лягатиму спати. Цілу ніч провів на ногах. А ви двоє ліпше придумайте, яким буде наш наступний крок.

— Більше ми того Коррідона не знайдемо, — з гіркотою в голосі сказав Ян. — Він зник, і наші гроші зникли разом з ним. Йому на нас начхати, а надто тепер, коли його розшукує поліція. Це просто ще одна наша помилка. — Він лиховісно зиркнув на Жанну. — Ми мусимо зробити те, що слід було зробити ще тиждень тому, — знайти Меллорі власними силами. Сьогодні я сам зустрінуся з Ритою Аллен.

— Можеш не перейматися щодо неї, — сказав Ренлі, не подумавши. — Вона мертва. — І, щойно сказавши це, Ренлі збагнув, що схибив. Він зашарівся й розлютився сам на себе.

— Мертва? — перепитала Жанна і пильно на нього поглянула. — Звідки ти знаєш, що вона мертва?

— Мені розповів Коррідон, — сказав Ренлі, розуміючи, що брехати може бути небезпечно.

— Коррідон? — перезирнулися Жанна з Яном. — Коли ж він тобі це сказав?

Ренлі відійшов на кілька кроків, дістав свого портсигара та вибрав цигарку. Ця пауза дала йому трохи часу на роздуми, однак він вочевидь був схвильований.

— Минулого вечора. Я... я на мить перетнувся з