Ієн Макьюен - Амстердам

— Ну, дякую,— схлипнувши, проспівав він йодлем.— Дуже мило з вашого боку. Я не такої високої думки про себе, але, у будь-якому разі, я радий, що вам сподобалося, правда, красно дякую...

Як здалося голландському лікарю й медсестрі, композитор підняв голову і, перш ніж заплющити очі, спробував з подушки віддати скромний уклін.

5

Уперше за день Вернон опинився на самоті. План у нього був простий. Він тихо зачинив двері в приймальню, скинув черевики, вимкнув телефон, змів папери та книжки зі столу і ліг на нього. Лишалося ще п’ять хвилин до ранкової наради, і немає нічого поганого в тому, щоб якийсь час подрімати. Він і раніше так робив, і це в інтересах газети — зберігати щонайкращу форму. Примощуючись, він уявляв себе масивною статуєю, яка вінчає вестибуль офісу «Експерта» — величезною лежачою скульптурою, витесаною з граніту. Вернон Голлідей, людина дії, головний редактор. На відпочинку. Але це тільки тимчасово, бо ось-ось почнеться нарада, і вже — чорт забирай! — наближаються працівники. Треба було йому сказати Джин, аби притримала їх за дверима. Йому безмежно подобались оповідки про колишніх редакторів, розказувані в пабах під час ланчу: великий В. Т. Голлідей, який, знаєте, уславився «Волосся-ґейтом», мав звичку проводити ранкові наради, лежачи на столі. Працівники мали удавати, що нічого не помічають. Ніхто слова не смів сказати. Роззутий. А у наші дні всі редактори — м’якенькі, об них ноги витирають, вискочні-бухгалтери. Або жінки в чорних брючних костюмах. Вам великий джин-тонік, кажете? В. Т., звісно, зробив оту знамениту першу шпальту. А весь текст запхав на другу: хай фото саме все розповість. Це було, коли газети справді мали якусь вагу.

Починаємо? Усі вже мали зібратися. Френк Дибен, а поруч з ним — приємний сюрприз — Моллі Лейн. Це було для Вернона питанням принципу — не плутати особисте і професійне життя, тому він дозволив собі не більш ніж привітати її діловим кивком. Вродлива жінка, усе ж таки. Гарна ідея — перефарбуватись у білявку. Й у нього ідея гарна — узяти її на роботу. Строго на підставі її блискучих досягнень у паризькому журналі «Воґ». Велика М. А. Лейн. Ніколи не прибирала у помешканні. Ніколи не вимила й тарілки.

Навіть не підперши голову ліктем, Вернон почав розтин минулого числа газети. Не відомо, як під головою опинилася подушка. А зараз попросимо вас, граматики. Він мав на увазі матеріал, написаний Дибеном.

— Я вже говорив,— казав він.— І повторю знову. Слово «панацея» не може бути використане для однієї конкретної хвороби. Це універсальний засіб. Вислів «панацея від раку» не має сенсу.

Френк Дибен мав зухвальство наблизитися до Вернена впритул.

— Я не згодний,— зауважив заступник редактора відділу зарубіжних новин.— Рак може приймати різні форми. «Панацея від раку» — це чудова ідіома, і вона вживається.

Френк мав перевагу, бо вивищувався, але Вернон досі лежав на столі, демонструючи, що не злякався.

— У моїй газеті такого не буде,— спокійно сказав він.

— Але це не головне,— мовив Френк.— Я хотів би, щоб ви підписали мої витрати.

Він тримав аркуш паперу і ручку.

Великий Ф. С. Дибен. Підніс свої витрати на вершину мистецтва.

Це було просто обурливо. На нараді! Але не опускаючись до суперечки, Вернон і далі вів свою лінію. Це знову було для Френка, з тої самої опери.

— Надворі 1996 рік, а не 1896-й. Якщо ви маєте на увазі «відмовитися», не пишіть «відкаснутися».

Аж тут Вернон відчув деяке розчарування, бо Моллі виступила на захист Дибена. Але звісно ж! Моллі та Френк. Він мав здогадатися. Вона смикала Вернона за рукав, вона використовувала свій особистий зв’язок з головним редактором, щоб просувати інтереси свого нинішнього коханця. Вона нахилилася, щоб прошепотіти Вернону на вухо:

— Любий, він заліз у борги. Нам потрібні гроші. Ми оселимося вдвох у миленькому будиночку на Рю-де-ля-Сьєн...

Моллі й справді була чарівна жінка, і він ніколи не міг відмовити їй — ще відтоді як вона навчила його смажити порчині.

— Чудово. Швидше. Нам треба продовжувати.

— У двох місцях,— сказав Френк.— Угорі та внизу.

Вернон двічі підписався: «В. Т. Голлідей, головний редактор», і йому здалося, що це забрало півгодини. Коли нарешті це було зроблено, він продовжив виступати. Моллі закасувала йому рукав, але питання, навіщо це, тільки відвернуло б його від роботи. Дибен, як і раніше, нависав над Верноновим робочим столом. Але головного редактора зараз ніхто не обходив. Він мав забагато намірів. Серце у нього закалатало, і він заговорив у високому оракульському стилі:

— Повернімося до Близького Сходу. Наша газета відома своєю проарабською позицією. Однак ми повинні, попри все, безстрашно засуджувати... м-м... лиходійства з обох боків...

Вернон нікому не розповів би про пекучий біль у руці, і що він почав слабко усвідомлювати, де зараз насправді перебуває, і що саме було в його шампанському, і хто ці відвідувачі.

Але він урвав свою промову і на якийсь час замовк, а потім нарешті пробурмотів у побожному захваті:

— Це спойлер!

6

Цього тижня прем’єр-міністр наважився на перестановку в кабінеті, і всі вирішили: хоча громадська думка начебто була на боці Гармоні, фотографії, оприлюднені «Експертом», таки спрацювали. За день екс-міністр закордонних справ виявив (у коридорах партійної штаб-квартири і серед рядових членів парламенту), що на листопадових виборах його кандидатура навряд чи пройде: у країні, де політика керується емоціями, можуть дарувати прощення чи принаймні поставитися терпимо, але політики не схвалюють таких слабкостей у майбутнього лідера. Його доля — забуття, чого «Експерт» йому й бажав. Тому Джуліан Гармоні спромігся пройти до VIP-зони аеропорту, яка ще була йому відкрита завдяки його нещодавньому статусу, не обтяжений облогою кореспондентів і не супроводжуваний державними службовцями. Тут він побачив Джорджа Лейна, який наливав собі віскі у барі.

— О, Джуліане! Не приєднаєтеся до мене?

Двоє чоловіків не бачилися з похорону Моллі й обережно потиснули один одному руки. Ґармоні чув плітки, що це Лейн продав світлини; Лейн не знав, чи відомо це Ґармоні. Ґармоні, у свою чергу, не був упевнений, як саме ставиться Лейн до його роману з Моллі. Лейн не знав, чи усвідомлює Ґармоні, наскільки він, Лейн, його зневажає. Вони двоє летіли разом у Амстердам, щоб супроводжувати домовини назад в Англію: Джордж — як старий друг Голлідеїв і як спонсор Вернона в