Станіслав Лем - Непереможний, Станіслав Лем

панцерної оболонки ставилося повторне зіткнення антиматерії з градом кристаликів, що летіли на загибель, тим сильніше нагрівалась уся апаратура. Жодна людина вже давно б не витримала всередині «Циклопа», його керамітова броня вже, мабуть, вишнево світилася. Під куполом димів виднілася тільки блакитна, пульсуюча вогнем бульбашка, котра повільно, крок за кроком повзла до гирла яру. Тому місце першої атаки хмари виринуло на відстані трьох кілометрів на північ, показуючи свою відразливу, спечену, вкриту шарами жужелю й лави поверхню з рештками спалених хащів, що звисали з покришених скель, та застряглих у них, перетворених на металеві грудки кристаликів, поцілених термічним ударом.

Горпах наказав вимкнути динаміки, котрі наповнювали рубку оглушливим гуркотом, і спитав Язона, що буде, коли температура всередині «Циклопа» перевищить межу витривалості електромозку. Вчений не вагався ні секунди.

— Випромінювач вимкнеться.

— А силове поле?

— Поле — ні.

Вогненна битва вже перенеслася на рівнину до гирла яру. Чорнильний океан кипів, здіймався, вирував і пекельними стрибками потрапляв у вогнисту лійку.

— Мабуть, тепер... — сказав Кронотос в тиші німого, бурхливого й киплячого зображення на екранах. Минула ще хвилина. Раптом блиск вогнистої лійки різко послабшав. Її закрила хмара.

— Шістдесят кілометрів від нас, — відповів технік зв’язку на німе запитання Горпаха.

Астрогатор оголосив тривогу. Всіх людей викликали на позиції. «Непереможний» утягнув пандус, пасажирський ліфт і замкнув люки. На екрані з’явився новий блиск. Вогненна лійка повернулася. Цього разу хмара не атакувала; лише її клапті, пойняті вогнем, засвітилися, а решта почала відступати в напрямку ярів, уповзаючи в їхню, сповнену тінями, плутанину. Перед очима глядачів з’явився «Циклоп», на вигляд неушкоджений. Він далі помаленьку задкував, як і перше вражаючи постійним вогнем усе навколо — каміння, пісок, дюни.

— Чому він не вимкне випромінювача?! — крикнув хтось.

Мовби почувши ці слова, машина погасила полум’я пострілів, повернулась і з наростаючою швидкістю рушила в пустелю. Летючий зонд супроводжував її на висоті; якоїсь миті вони побачили щось, мовби вогненну нитку, яка блискавкою летіла в їхні обличчя. Перш ніж люди зрозуміли, що випромінювач «Циклопа» вистрелив у зонд, а те, що бачать, це смуга часточок повітря, анігільованих траєкторією пострілу, — всі інстинктивно відсахнулися, здригнувшись мовби від страху, що постріл вилетить з екрана і вибухне всередині рубки. Зображення негайно зникло, й екран засвітився порожньо.

— Знищив зонд! — крикнув технік біля пульта управління. — Пане астрогаторе!

Горпах наказав запустити інший зонд; «Циклоп» був уже так близько від «Непереможного», що вони негайно побачили його. Тільки-но зонд набрав висоти — нова вогненна нитка — і його теж було знищено. Перш ніж зображення зникло, команда встигла побачити в полі зору зонда свій корабель; «Циклоп» був від нього не далі, ніж за десять кілометрів.

— Здурів, чи що?! — схвильовано сказав другий технік за апаратурою. ЦІ слова ніби щось увімкнули в мозкові Рогана. Він глянув на командира і зрозумів, що той думає те саме. Роганові здавалося, що його руки, ноги, все тіло заливав оловом безглуздий, липкий сон. Але накази командира виконувалися: запустили спочатку четвертий, а потім п’ятий зонди. «Циклоп» нищив їх один за одним, як відмінний стрілець, що тішиться збиванням фігурок у тирі.

— Мені потрібна ця потужність, — сказав Горпах, не відриваючи погляду від екрана.

Головний Інженер, мов піаніст, що бере акорд, вдарив обома руками у клавіші пульта.

— Стартова потужність через шість хвилин, — відповів він.

— Потрібна вся потужність, — повторив Горпах тим самим тоном, а в рубці запанувала така тиша, що чути було дзижчання датчиків за емальованими циферблатами, наче там прокинувся бджолиний рій.

— Оточення ядра надто холодне... — почав Головний Інженер, та в цей момент Горпах повернувся до нього і втретє, так само не підвищуючи голосу, сказав:

— Потрібна ВСЯ потужність.

Інженер без слова простягнув руку до головного вимикача. У глибині корабля пролунав короткий звук тривожної сирени і наче віддалений приспів услід за цим прогуркотіли кроки людей, що бігли на бойові пости. Горпах знову дивився на екран. Ніхто нічого не казав, але тепер усі зрозуміли, що трапилось неможливе: астрогатор готувався до бою із власним «Циклопом».

Цифри датчиків, зблискуючи, виринали, мов солдати в шерензі. Індикатор диспозиційної потужності у віконечках показував п’яти-, потім шестизначні числа. Десь заіскрив контакт — запахло озоном. У тильній частині рубки техніки перекидалися умовними знаками, показуючи один одному на пальцях, яку контрольну систему ввімкнути.

Черговий зонд, перед загибеллю, показав продовгастий ніс «Циклопа», який долав скельну гряду; далі екран знову спорожнів, уражаючи сріблястою білизною. Щомиті машина мала з’явитися в полі безпосередньої видимості; боцман радарників вже чекав біля апарата, який висував зовнішню носову телекамеру над верхівкою корабля, завдяки чому поле зору можна було збільшити. Технік зв’язку вистрелив наступний зонд. Видавалося, що «Циклоп» не рухається безпосередньо до «Непереможного», який, наглухо задраєний, стояв у повній бойовій готовності, під куполом силового поля. З його носа через рівномірні проміжки часу вилітали телезонди. Роган знав, що «Непереможний» може витримати заряд антиматерії, але ударну хвилю можна було погасити тільки зі шкодою для енергетичних резервів. У цій ситуації він вважав за найдоцільніше відступ, тобто старт на стаціонарну орбіту. З хвилини на хвилину Роган чекав такого наказу, але Горпах мовчав, ніби розраховував (незрозуміло чому), що електронний мозок машини отямиться. І справді, дивлячись із-під важких повік на рухи темного прямокутника, який беззвучно пересувався серед дюн, він запитав:

— Ви його викликаєте?

— Так точно. Немає зв’язку.

— Скомандуйте повний стоп.

Техніки метушилися біля пультів. Двічі, тричі, чотири рази бігли смужки лампочок під їхніми руками.

— Не відповідає, астрогаторе.

«Чому він не стартує? — не міг зрозуміти Роган. — Чи не хоче визнати поразку? Горпах! Що за нонсенс! Ворухнувся... Зараз — зараз видасть наказ».

Однак астрогатор відступив лише на крок.

— Кронотосе!

Кібернетик підійшов.

— Слухаю.

— Що вони могли з ним зробити?

Роган відразу зауважив цю форму — «вони». Горпах сказав це так, наче направду мав справу з розумним супротивником.

— Автономні системи на кріотронах, — відповів Кронотос, але чути було, що його слова — це лише припущення. — Температура зросла, втратилася надпровідність...

— Пане докторе, ви це знаєте чи здогадуєтеся? — запитав астрогатор.

Це була дивна розмова, бо всі дивилися перед собою, на екран, у якому, вже без участі зонда, «Циклоп» безупинно, хоча й не зовсім певно, рухався далі. Часом він збивався з курсу, ніби не знаючи куди, власне, їде. Кілька разів підряд він вистрелив