Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

Мандрівки Магонідів

За правління Магона та його синів карфагеняни остаточно приєднали до своїх володінь острови Сардинія та Корсика. А скориставшись війною між Тартесом і Гадесом, захопили землі обох суперників. Онуки Магона були найвідомішими карфагенськими мандрівниками. Гімількон дослідив узбережжя Атлантичного океану на північ від Гадесу, допливши до Британії та протоки Ла-Манш. Ганнон вирушив на південь, уздовж берегів Африки, і досяг Гвінейської затоки, де на власні очі побачив великих людиноподібних мавп — горил — та спостерігав за виверженням вулкану Камерун, названого ним «Колісницею богів».

Міста-держави етрусків

1. Загадковий народ — етруски. Під час своїх мандрівок Середземним морем фінікійці зіштовхнулися з іще одним народом мореплавців — етрусками. Етруски мешкали в Італії — між Тірренським морем (що в перекладі з грецької означає саме «етруське») та річкою Тибр. Ці землі у давнину називали Етрурією, а тепер — Тосканою (ця назва теж походить від однієї з назв етрусків). Історики і досі сперечаються про походження цього загадкового народу, проте більшість вбачає в них переселенців з Анатолії, які наприкінці II тисячоліття до нашої ери — під час навали «народів моря» — подалися на захід. Італія їх привабила родючими землями, багатими на корисні копалини. Однак цілком імовірно, що етруски є нащадками як прибульців, так і місцевих мешканців, які прийняли втікачів на своїй землі.

Міста-держави етрусків

Етруски мали свою абетку, запозичену у фінікійців через посередництво греків. Історики можуть навіть прочитати більшість етруських написів, проте перекласти їх вдається не завжди — адже ця мова не схожа на жодну із сучасних, словників не залишилося, а написів одночасно кількома мовами небагато. Про повсякденне життя етрусків ми можемо дізнатися з інших джерел — адже вони тривалий час жили поруч з іншими народами та залишили після себе численні археологічні пам’ятки, зокрема — поховання, прикрашені скульптурами і фресками.

За допомогою залізних знарядь етруски розчищали ліси і висушували болота, яких було багато на їхній новій батьківщині. На звільнених таким чином землях вирощували великі врожаї пшениці, льону і винограду. Етруські вироби з міді, бронзи і заліза цінували далеко за межами їхньої країни. Втім, найбільшої слави етруски зажили як хоробрі вояки та мореплавці. Їх вважали винахідниками морського тарану, або ж ростру, за допомогою якого в давнину пробивали борти ворожих кораб­лів. Від етруської назви корабельної реї походить і сучасне українське слово «антена».

Етруський корабель. Розпис поховання (так зване «Поховання корабля») біля Тарквіній

У море етруски виходили не лише для торгівлі, а й для грабунку — таких морських розбійників називають піратами. Греки розповідали, що одного разу етруські пірати захопили в полон самого бога Діоніса. Але, звісно, морським розбоєм та полюванням на людей для продажу в рабство займалися не лише етруски, а й фінікійці та самі елліни — зрештою, саме слово «пірат» є грецьким за походженням.

2. Міста-держави. Як і фінікійці, етруски не мали єдиної держави. В Етрурії співіснували понад десяток міст-держав, найвідомішими з яких були Вольсінії, Тарквінії та Цере. Від назви останнього походить українське слово «церемонія», тобто «урочистий обряд». Етруски і справді надзвичайно любили урочисті обряди — і не лише релігійні. Так, скажімо, на честь сходження на трон нового царя або перемоги над ворогами обов’язково влаштовували тріумф — яскраву ходу на чолі з володарем.

Міська брама ет­руської доби у Перуджі (сучасний вигляд) Танцівники. Розпис поховання (так зване «Поховання тріклінія») біля Тарквіній

Внутрішній устрій етруських держав теж нагадував фінікійський. Мешканці окремого міста або кількох сусідніх становили громаду. Для вирішення найважливіших справ громадяни час від часу збиралася на загальні збори. Проте справжня влада зосереджувалася в руках невеликого кола знатних родин, які зазвичай були й найбільшими власниками: земель, копалень, рабів, кораблів. Незаможні громадяни шукали нагоди влаштуватися на службу чи просто отримати заступництво знатної людини — або ж, як казали згодом, стати його клієнтами. Спираючись на підтримку таких клієнтів і родичів, представники знаті домагалися обрання себе або своїх довірених осіб на всі важливі громадські посади.

Кожне етруське місто спочатку мало власного царя. Ознакою царської влади було особливе сидіння, оздоблене слоновою кісткою, та золотий вінець — корона (деякі вчені й саме слово «корона» вважають етруським за походженням). Володаря супроводжували охоронці з подвійними сокирами та різками, зібраними в пучок,— фасціями. Проте пишні церемонії не перетворювали царів на повноправних володарів. Зазвичай вони були змушені виконувати волю знаті, а в деяких містах царську владу згодом взагалі скасували — керували обрані посадовці, яких етруски називали зілатами.

Нарада царів. Малюнок на кам’яній плиті з Цере (Лувр)

3. Союз дванадцяти міст. Етруські колонії. Дванадцять найбільших етруських міст об’єдну­валися у союз. Раз на рік їхні представники збиралися у святилищі біля Вольсіній для розв’язання суперечок і ухвалення спільних рішень. У разі небезпеки учасники союзу могли об’єднати свої військові загони і призначити спільного командувача, якого іменували «зілатом всієї Етрурії». Але призначення це було тимчасовим. Жодної влади над учасниками союзу такий керівник не мав. Міста і надалі зберігали самостійність та власних посадовців, які керували й укладали угоди від імені лише своєї громади.

Родючої землі в країні етрусків було значно більше, ніж у Фінікії. Проте з часом майже всю її розподілили між великими власниками. Відтак зросла кількість громадян, які взагалі залишилися без землі. Звісно, частина з них знаходила собі іншу роботу — ставали ремісниками, рибалками, моряками. Але вдавалося це не всім — і зрештою влада міст була змушена вдаватися до створення колоній.

Етруська теракотова скульптура (Шафгаузенський музей)

Щоправда, на відміну від фінікійців, етруски не виряджали переселенців за море. Землю для колоній переважно відвойовували у сусідів — італійських племен. Очолювали загони майбутніх колоністів, як правило, представники знаті, які мріяли про славу і владу над новими землями. Так виникло кілька десятків нових етруських міст. Найвідомішими серед них були Спіна, Мантуя, Капуя і Помпеї. Колонії також гуртувалися у союзи: окремі об’єднання етруських міст існували, скажімо, на півночі Італії, в Умбрії та Кампанії.

4. Релігія етрусків. Етруски