Ульяна Соболева - Твої не рідні, Ульяна Соболева

 Спеціально приїхав уночі, сподіваючись, що дівчинка спить ... Навіть не знаю, якого біса приперся.  Планував зробити це вдень, а потім виявив себе за кермом з цигаркою в зубах, люто тиснув на газ.  До неї ... як і колись.  До неї.  Побачити, вдихнути її запах, почути голос цієї гидоти і відчути цей біль від ломки по ній колишньої.  І нав'язливі думки  про її тіло, про її губи, про те, як це охеренно - опинитися всередині неї.  Тому що пам'ятав цей кайф, коли оргазм вибухає спочатку в голові і тільки потім у тілі і рве на шматки всі нервові закінчення.  І після неї ні з ким і ніколи.  Чиста фізика.  Нахилив, використав, поплескав по дупі і відчув приблизно те ж саме, як після відвідування туалету.  Задоволення потреб.  А на неї у мене встало в мізках і звело яйця від пекельного бажання відчути - як це знову лягти на неї зверху і втовкмачуватися в її тіло на дикій швидкості, почути її стогони.

  Зайшов до хати, як злодій із заднього ходу, відмикаючи двері своїм ключем, не чекаючи, що мене зустрінуть.  І в голові дежавю, як приїжджаю вночі, поки вона спить гаряча, гола в нашому ліжку, і я мчу, як ідіот, на повній швидкості, щоб здерти з себе речі на порозі і пірнути до неї під ковдру, втиснути її в себе, обхоплюючи  груди долонями, тикаючи кам'яним членом у пружні сідниці, кусаючи її за потилицю.

  Бл **** дь, захотілося завити від пекельного бажання повернутися в минуле, відмотати назад і ніколи не знати про її зраду  чи не бачити довбане ДНК.

 Так, іноді, як останній лох, я хотів перебувати в невіданні, щасливим кінченим рогоносцем, який виховує чужу дочку і не знає, що його жорстоко обдурили.  Але мені не дали ... Навіщо?  Адже вивалювати на людину прокляту і довбану правду - це так благородно і так егоїстично огидно ... вивалити і дивитися, як він корчиться в смертельних конвульсіях.

 Я піднявся сходами нагору і побачив тонку смужку світла під дверима в кабінеті. Що таке, не спиться на новому місці?  Або страшно очікувати свого вироку?  Або ти чекаєш на мене, погань?  Брехливо, лицемірно вдаючи, що скучила, як раніше?  Знаєш ... я б дорого заплатив за таку ж брехню, але ще дорожче я б викупив правду - якого хрена ти, суко, мене так обдурила і зрадила?  Хіба я мало тебе любив?

 Відчинив двері і завмер на порозі ... мене ніби вдарили в сонячне сплетіння.  Я зробив вдих, а видихнути вже не зміг - побачив її зі спини.  Доньку Анни.  Маленьку, дуже худеньку.  Вона тримала в руках скляну антикварну скарбничку - діамантову куля і намагалася відкрити збоку пробку.  Старанно намагалася.  Так старанно, що навіть не почула, як я увійшов.  Я дивився на неї зі спини і не міг зітхнути ... Волосся світле, як у Анни, довге, розпущене, майже до пояса.  Тільки відтінок трохи інший.  З легкою рижинкою.  Тоненькі ручки і ніжки визирають з-під легкого платтячка або ночнушки.  А я намагаюся дихати, і кожен вдих болісно віддає в ребра.  Перед очима воно, немовля, засинає у мене на руках.  Крихітне і таке рідне ... рідне ... Ні хера вони мені обидві не рідні.

 Цікаво, її батько теж мав схильність до крадіжок?  Або я чогось не знаю про саму Аню?  Але це виглядало смішним, те, як дівчинка намагалася дістати зі скарбнички гроші, не знаючи про те, що вона не відкривається, і ніхто і ніколи не чіпав у ній стодоларові купюри, які туди поклала ще моя бабця на мій перший день народження.

 - Її можна тільки розбити!  - посміхнувся я, але нахабна маленька мадмуазель навіть не поворухнулася, продовжуючи відколупувати пробку, яку мій дід посадив на клей, щоб я не дістав звідти гроші.  - Гей!  ..., - назвати її ім'ям, яке ми придумали, ще коли вона була в животі у Ані, я не зміг, - дівчинко!  Вона не відкривається!

 Я зробив крок уперед і тепер відбився в скляній вітрині шафи.  Дівча різко обернулося, і скарбничка випала у неї з рук, із гуркотом розбилася на безліч яскраво блискучих осколків.  А потім сталося те, від чого я остаточно остовпів, - маленька злодійка нахилилася і схопила кілька стодоларових купюр, зім'яла їх і стиснула в долоньках, стискаючи їх в кулаки, піднявши на мене величезні зелені очі ... повні такої лютої ненависті, що я мимоволі подався назад.

 - Марійкооо!

 А ось і мама завітала.  Усе сімейство в зборі.  Я обернувся і ... серце пропустило кілька ударів.  Не знаю, що сталося в цю секунду, я навіть сам не зрозумів, чому мене так скрутило, як від болю.  Вона була бліда як смерть.  Дивилася на мене так, ніби побачила диявола в плоті, потім перевела погляд на дівчинку, а після цього на осколки на підлозі і знову на мене.

- Що ти зробив з моєю дитиною?

 Як точно сказано - з ЇЇ дитиною!

 - Твоя дочка розбила антикварну скарбничку і взяла звідти гроші.  Це вона у свого батька така чи ти теж була злодійкою?  До речі, зі мною вона говорити не зволіла.  Ти її навчила без адвокатів рота не відкривати?  Це у вас не вперше?

 У величезних синіх очах раптом заблищала волога, і я навіть розгубився від цієї реакції.  Анна зробила крок на мене, стискаючи руки в кулаки так само, як і ЇЇ дочка.

 - Марійка не чує і не говорить.  Вона глухоніма від народження!

 І кинулася до дитини, опустилася на коліна, намагаючись розтиснути її кулачки, а коли їй це вдалося, вона простягнула мені гроші і тихо сказала.

 - Скільки коштувала ця скарбничка?  Я все поверну!

 А я не дивився на неї ... я дивився на лялькове обличчя дитини ... на те, як ворушаться маленькі рожеві губи і ... я читаю по складах: «Не-на-ви-джу» ...

 ***