Таша Клим - Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим

Вихопивши свій щоденник із рук брюнета, я миттю глянула на нього і спробувала зобразити роздратування.

— А ти читала мій щоденник? — вигнувши брову, спитав хлопець.

І цього вистачило, щоб я одразу завелася.

— Що-о-о? Та як ти...

— Жартую, — зупинив мене хлопець, виставивши руки вперед. — Просто жартую. Я так розумію, ти щойно виявила підміну?

— Так, хвилин десять тому, — буркнула я у відповідь. — А ти коли?

— Як тільки ти пішла.

— Що? — не вірячи своїм вухам, перепитала я. — А чому не повернув? Ти все ж таки читав його!

Я відчувала, як знову починаю сердитись, але хлопець раптом узяв мене за руку й потягнув донизу, змушуючи сісти на покривало.

«Дивно, минулого разу ми сиділи на піску і було нормально, — розмірковувала я, — а тепер чогось приніс покривало. Значить, він десь тут поряд живе. Чи, може, приходить сюди? Приїжджає?»

Я хмикнула під ніс, адже ніякої різниці не було. Я знала цього хлопця якихось два дні. Фактично ми навіть не познайомилися.

Звісно ж, я не сіла, при цьому не надто добре зображаючи злість.

— Як хочеш, — незнайомець знизав плечима. Не чекаючи моїх слів, він знову уклався на спину і склав руки під голову. — Не читав я його, заспокойся. Ручка інша, швидко помітив. А одразу не повернув, бо ти швидко бігаєш. І мені чомусь здалося, що тобі не хотілося, щоб я пішов слідом, — закінчивши, брюнет з усмішкою глянув на мене.

По суті, він мав рацію й за мною не слід було йти. Злість пройшла, а я стояла як ідіотка і витріщалася на незнайомця. І тільки коли злість повністю вщухла, я звернула увагу, що хлопець був у одних шортах. Його засмагле та мускулисте тіло тепер привертало погляд. Напевно, він багато часу проводив у спортзалі. Дивно, але вчора я не звернула увагу на це. Хоча так, він же був у майці.

Брюнет підвівся, і я відчула, як до обличчя підступає кров. Ну ось, я ще примудрилася почервоніти. І що з того, що хлопець із тілом Аполлона стояв переді мною в одних шортах, червоніти-то не обов'язково.

— Душ?

Його питання збило мене з пантелику.

— Що?

— Волосся мокре.

Незнайомець вказав на мої вологі локони, які я так і не зібрала, поспішаючи сюди.

— Ем, так, — пробурмотіла я, не бажаючи розвивати цю тему.

Джейн, як уперта матуся, не дозволяла стригти волосся коротше за лопатки, тому нікого з нашої четвірки не можна було побачити з короткою стрижкою.

Хлопець узяв одне пасмо, пропустив його крізь пальці та залишив на лівому плечі.

— А де муза приймає душ, якщо не секрет?

Невже він хотів розрядити атмосферу? Що ж, у нього це вийшло. Тепер я думала не про душу, а про те, що надто близько до мене стоїть привабливий хлопець, причому в одних шортах.

— Звичайно, не секрет, — озвалася я, а потім відступила, ставши спиною до океану, і продовжила: — Музам праворуч, а письменникам ліворуч. Усе запам'ятав?

Хлопця це потішило, від чого він так заразливо та щиро засміявся, що я сама мимоволі всміхнулася. Помітивши це, брюнет кивнув якимось своїм думкам і сказав:

— Ось так-то краще.

І що? Звісно ж, мої щоки залив рум'янець!

«О боги, чому я постійно червонію? І куди подіти очі, щоб не виглядати ще більшою дурепою?» — питання крутились у моїй голові, а відповідей там не було.

З неприхованим запалом хлопець раптом запитав:

— Скупаємося?

Такого повороту я точно не очікувала.

— Що? Ні, я пас! — я замотала головою й мимоволі відступила. — Музи не купаються.

За хитрою посмішкою хлопця я здогадалася, що відповідь його не особливо цікавила, а потім він підтвердив це вголос.

— Добре, змінимо підхід. Скупаємось!

— Я ж відповіла...

— А це не було питанням, — перебив він.

А далі я встигла лише моргнути, коли незнайомець підхопив мене на руки й поквапився в бік води.

— Припини! Відпусти! — голосила я, дригаючи ногами в жалюгідних спробах зупинити його.

Мої обурення тільки більше веселили брюнета, тож заспокоївшись, я вирішила змінити тактику.

— Дай хоча б зняти шорти та майку, — благаючи промовила я.

Хлопець зупинився і з прищуром глянув у мої очі.

— Гаразд, тільки не тікай, — на подив швидко погодився він.

Незнайомець поніс мене назад до покривала та поставив на ноги, як тільки ми дійшли. Він так пильно спостерігав за мною, наче справді чекав на втечу. У моїй голові в ту ж секунду визрів план, від чого на обличчі з'явилася посмішка.

— Ти щось задумала? — помітивши зміну, весело спитав брюнет. — Я швидший і сильніший за тебе. Ти ж це розумієш?

— А ти ж розумієш, як страшно це звучить від незнайомого чоловіка? —питанням на питання відповіла я.