Таша Клим - Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим

Моллі, Еріка, Вікі та Джесс — найкращі подруги з дитинства. У шістнадцять років вони втекли з рідного містечка, слідуючи за мрією. І нехай їхній шлях був тернистим, але дорогу до зірок все ж таки знайшли. Офіціантки в минулому стали високооплачуваним шоу-балетом у місті Ангелів.
Сем, Джейкоб, Джон і Джеймс — яскраві представники золотої молоді вдень, а вночі — гурт, оповитий ореолом таємничості. Та навіть маючи абсолютно все, їхні життя не ідеальні.
Один пляж.
Дві компанії.
Вісім днів.
Що може бути спільного? Happy end?
Як би не так!
У долі своя гра, правила якої вам можуть не сподобатися...

Глава 1. Нове життя Золотоволоски

ЕРІКА

Ви вірите в долю?

В те, що паралельні світи все ж таки перетинаються?

А якщо я скажу, що це дійсно так? Якщо розповім вам історію довжиною у вісім ниток долі, що, зрештою, перетнулися?

Та зараз краще погляньте на дівчину, яка із сумом дивиться на чистий аркуш щоденника. Бачите? Дівчину, чиї очі теплого кольору меду зовсім порожні? Золотоволоску, як її називав колишній, що майже два роки тому розбив тендітне серце? Власне, це я — Еріка Ньюман. І саме в той день починається ця історія. Я розповім усе із самого початку, але попереджаю, що попереду на вас чекає вісім ниток долі, які справді перетнулися.

Коли ви мене побачили, я, дивлячись на чисту першу сторінку щоденника, намагалася вкотре розпочати новий етап у житті. Тоді-то я навіть не підозрювала, що через місяць усе, абсолютно все перевернеться з ніг на голову.

На годиннику не було ще й сьомої ранку, будильник чекав своєї зоряної години, але я вже не спала, все ще валяючись у затишному ліжку.

Зітхнувши, я згорнула щоденник, відкинулася на узголів'я та перевела погляд на французьке вікно навпроти. Надворі яскраво світило квітневе сонце, а дерева, розпустивши листя, раділи приходу весни. Я ж, відчуваючи ломоту в м'язах, намагалася налаштуватися на черговий важкий день, нагадуючи собою ті сумні кущі в сусідському дворі, які не змогли пережити зиму і чекали моменту, коли їх з коренем висмикнуть із землі.

Кожен день був як день Бабака. Все ті ж трудові будні, рідкісні вихідні, і ніякого життя, крім цього. Частково заспокоювало, що в такому ж божевільному графіку працювали ще три мої подруги. Кажуть: «Знайди справу до душі й тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті». Того ранку мені хотілося знайти розумника, який сказав це, і посперечатися. Як би так, чудово, коли ти займаєшся улюбленою справою. Але що, коли воно починає перетворюватися на роботу, причому не на твоїх умовах?

На тумбочці біля ліжка ожив мобільний телефон, натякаючи, що пора б вставати, чого робити зовсім не хотілося. Я переключила увагу на щоденник, зітхнувши знову розгорнула його і продовжила гіпнотизувати білий лист. Треба було щось написати. Ба більше, мені навіть хотілося, але я не уявляла, з чого почати. Здається, схожі проблеми бували у письменників, ось тільки я до них не належала. Хоч як не банально, але, взявши ручку і глибоко вдихнувши, я вирішила почати спочатку.

Щоденник Еріки

«Ну що ж, мене звуть Еріка. Цей запис та весь щоденник будуть свідками початку мого нового життя. Адже його і починають з чистого листа, вірно? Тоді і я так зроблю.

Минулого місяця мені, нарешті, виповнився двадцять один рік. Хлопці та дівчата зазвичай святкують цей день надмірно бурхливо, з обов'язковою випивкою, танцями на столах та частенько випадковим сексом. Для них це переломний період, перехід у доросле життя. Моє ж стало таким п'ять років тому.

Коли мені було десять, з мого життя пішла найдорожча людина. Потім за шість років я втратила ще двох. Самотність гидка штука, коли поряд зовсім нікого. Коли ти не знаєш, куди виплеснути емоції. Але, напевно, Всесвіт зглянувся наді мною, подарувавши пристрасть — хореографію, а ще трьох ангелів, найвідданіших подруг — Джессіку Прест, Моллі Еванс і Вікторію Чейз. Ми буквально разом виросли з пелюшок, навчалися в одному класі та однаково оживали під час танцю. Але що таке шкільні мрії? Для когось те, що залишається позаду. Для нас це стало метою.

І ось, у шістнадцять років, отримавши атестати, ми покинули все і втекли з маленького містечка Спрінгфілд, штату Орегон, щоб побачити світ, показати себе і втілити мрію в реальність. Цей «весь світ» закінчився на Місті Ангелів — Лос-Анджелесі. Але, на жаль, там таких, як ми виявилося багато, тож рожеві окуляри з тріском розбилися об порожні гаманці. Було туго, іноді зовсім, але наша четвірка не здавалася. Сотні видраєних підлог, тисячі вимитих тарілок, десятки тисяч фунтів їжі, поданої на замовлення, і лише одна випадкова, але доленосна зустріч. А потім місяці, що перетікали в роки завзятих тренувань, безліч виступів за дріб’язок, які все ж таки крок за кроком наближали нас до мрії.

А тепер «зараз». Ну що ж, зараз Quake посідає далеко не останнє місце в рейтингу шоу-балетів Лос-Анджелеса. Тренування щодня, практично кожен вечір клуби, а іноді, навіть, звані вечірки. В середньому на сон припадає десь п'ять годин. Це, а ще те, що ми з дівчатами досі живемо вчотирьох, однозначно позначається на нашому особистому житті. Хоча кого я обманюю?

Ось, наприклад, Джесс має Майка. І нехай їхні стосунки далекі від ідеальних, від слова «зовсім», але якимось дивом ці двоє ще разом. А ще Моллі нещодавно обзавелася бойфрендом, якого звати Джуд. Хлопець непоганий, якщо не зважати на занудність, але викликає лише співчуття — подруга крутить їм як хоче.

Ну а ми з Вікі одинокі. В двадцять один я вже маю за плечима болісні стосунки, які, якщо вірити статтям в інтернеті, викликали в мені страх знову з кимось зблизитися…»

Я відволіклася на кроки в коридорі, за якими послідував стукіт у двері.

— Доброго ранку, — показалося усміхнене обличчя Моллі.

— Доброго.

Погляд подруги ковзнув до моїх рук, і вона ще більше засяяла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍