Джеймс Хедлі Чейз - Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз

то кажуть, розставити всі крапки над «і». Ви подобаєтесь нам, міс Борг, але не ваші друзі.

Анна заціпеніла.

— Що ви маєте на увазі?

— Ну, хлопців, з якими ви спілкуєтеся, не можна назвати гідними представниками суспільства, еге ж? Візьмімо хоча б Едді Шульца. Про вас писатимуть газети, міс Борг, щойно стане відомо, що ви будете зіркою. Тож ми маємо бути обережними з тим, що про вас напишуть.

Тепер Анна виглядала стурбованою.

— Але ж мене із ними нічого не зв’язує. Коли я потраплю на Бродвей, то й думати про них забуду.

— Приємно це чути, але ще зовсім недавно ви були пов’язані зі скандально відомим Френком Райлі, про якого багато писали газети. У пресі його ім’я згадувалось поруч із вашим. Якби подібна новина з’явилась на перших шпальтах, це було б кінцем нашого мюзиклу.

Анна раптом відчула страшенне розчарування.

— Я... я заледве знала Райлі, — озвалася вона. — Я... просто іноді з ним зустрічалася. Ну, ви знаєте, як ото люди часом зустрічаються.

— Послухайте-но, міс Борг, ви маєте бути щирою зі мною. Зазвичай із людьми не так зустрічаються, як ви з Райлі. Я розпитував про вас. Не думайте, що я пхаю носа в чужі справи, але якщо ми маємо намір зробити із вас справжню зірку, то не можемо дозволити жодного скандалу. Наскільки я розумію, ви перебували з Райлі в інтимних стосунках?

Анна махнула рукою у відчаї.

— То навіщо вам було приходити сюди й обнадіювати мене? Я ж відчувала, що все це — лише розіграш! Знала, що це надто добре, аби бути правдою!

— Ну, ну! — заспокійливо мовив Феннер. — Не засмучуйтеся так! Завжди можна знайти вихід, якщо добре подумати. Послухайте, міс Борг, гадаю, нам не вдасться приховати того факту, що ви приятелювали з бандитами. Це просто неможливо. То що ми можемо вдіяти? Ми повинні обернути це на вашу користь, а не навпаки. Кажуть, що люблять лише тих, хто на це заслуговує. Але я скажу вам більше: люблять тих, хто зміг змінитися на краще. Це ви й маєте намір зробити. Ми підкинемо пресі сльозливу історійку. Повідаємо, як ви починали з нуля; як закохалися в лиходія Райлі, не знаючи, хто він насправді; як відчайдушно намагалися наставити його на шлях істинний, коли дізналися, чим він займається; і як втратили віру у нього після того, як він викрав доньку Блендіша. Тепер ви мене розумієте? З цієї миті Райлі пішов із вашого життя. Ви намагалися вирватися з поганого оточення, але тут появився Едді Шульц. Він примусив вас жити з ним. І коли у вас з’являється шанс потрапити на Бродвей, то ви обома руками хапаєтеся за пропозицію. Бандити Канзас-Сіті тепер для вас уже в минулому — ви кардинально змінилися.

Анні це не видалося аж таким переконливим.

— Думаєте, вони цьому повірять? — із сумнівом запитала вона.

— Іншого виходу немає, — сказав Феннер, хитнувши головою.

Анна прихилилася до каміна. Їй дуже хотілося сісти. У неї було неприємне відчуття, що ця пропозиція з Бродвеєм так і залишиться лише мрією.

— А як ви змусите їх повірити в це? — запитала вона. — Газетярі! Як же я їх ненавиджу! Вони шпигують за вами і ніколи не полишають саму, щойно замислили якусь статтю. І їм наплювати, що вони зачіпають ваші почуття і що можуть вам зашкодити, а скільки сердець розбивають, пишучи оту свою історію! Я ненавиджу їх усіх — смердючі покидьки!

«Я би не наважився, — подумав Феннер, — зізнатися їй, що був колись репортером. Вона би, певно, мене вбила».

— Я скажу вам, як, — сказав він. — Ото вже вийде історійка! Ви будете на перших шпальтах газет усієї країни — до того ж станете героїнею!

— Що це ви верзете! — різко урвала його Анна.

— Послухайте: скажімо, завдяки вам знайшлася б донька Блендіша. Лише уявіть собі таке! І подумайте, що це би означало для вас: інтерв’ю на телебаченні, фотографії у всіх газетах. Блендіш виплачує вам винагороду, і ваше ім’я світиться на Бродвеї чотирифутовими буквами!

— Ви що, п’яні? — суворо спитала Анна, її обличчя враз наче закам’яніло. — Я нічого не знаю про доньку Блендіша. Що з вами?

— Але ж ви знали Райлі. Якби ви розповіли те, що вам про нього відомо, поліція могла б вийти на його слід.

Очі Анни люто зблиснули.

— Справді? Можливо, Френкі таки мене й кинув, але я ніколи не видам його копам. Ким, ви гадаєте, я є? Стукачкою?

Феннер знизав плечима і звівся на ноги.

— Якщо таке ваше уявлення про дівчину, що стала на шлях виправлення, — почав він, — то я більше не витрачатиму на вас свого часу. Ну що ж, приємно було з вами познайомитися! Я просто скажу містерові Сп’юеку, аби пошукав місцевий талант деінде.

— Зачекайте-но, — поквапно сказала Анна. — Якби я щось знала, то сказала б, але я справді нічого не знаю.

— Коли ви востаннє бачили Райлі? — запитав Феннер.

— Вранці, напередодні викрадення. Бейлі зателефонував йому і розповів про кольє. Райлі сказав мені, що має намір його викрасти.

— Чи казав він щось про саму дівчину?

— Ні.

— Отже, Райлі не давав про себе знати від дня викрадення?

Анна завагалася.

— Давав. Він подзвонив мені від Джонні Фріска.

Феннер затамував подих. Ось воно — хоч щось! Нова зачіпка! Цього вона не повідомляла поліції.

— Джонні Фріска? Ви маєте на увазі того п’яницю, котрий живе на роздоріжжі біля Самотнього Дерева?

— Так, саме його.

Зненацька Анна наче закам’яніла.

— Звідкіля ви його знаєте?

— Та так, буваю всюди, — пояснив Феннер. — Отже, Райлі зателефонував вам звідти? І ви не сказали про це поліції?

Анна з підозрою дивилася на нього.

— Хто ви такий? — запитала вона. — То все це підстроєно, чи не так? Ви з поліції!

Якийсь звук змусив їх обох глянути на двері — хтось відмикав вхідні двері. Почулися поквапні кроки, й у вітальню зайшов Едді Шульц.

— Я забув гаманець... — почав було він і раптом побачив Феннера.

— Вибач мені, приятелю, — спокійно озвався Феннер і точним ударом поцілив Шульцові у щелепу. Едді осів на підлогу, мов підкошений.

Анна розвернулася і побігла у спальню. Але коли вона повернулася з пістолетом, Феннера вже й