Джеймс Хедлі Чейз - Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз

class="p1">— Ти геть здуріла! — роздратовано озвався Едді. — Слім не цікавиться дівчатами!

— Я бачила, як Док та Ма ходять туди. То що там коїться?

— Нічого! — різко урвав її Едді. — Краще замовкни!

— Певно, у мене не все гаразд із головою, якщо я погодилася жити з тобою, — розлючено сказала Анна. — Усе, що я чую від тебе, — це постійне «Замовкни!».

— Якщо ти і далі верзтимеш такі ж дурниці, то лише це й чутимеш.

Едді пішов у спальню — йому час було збиратися в клуб. За ним увійшла Анна.

— Як довго ти ще маєш намір плутатися з цією бандою Ґріссонів? — вимогливо спитала вона. — Як довго лизатимеш черевики тієї старої відьми?

— Не починай усе знову, — скрикнув Едді, натягуючи піджак. — Із мене вже досить на сьогодні! Ситий тобою по горло!

Анна презирливо хмикнула.

— Нікчема! І що я в тобі знайшла? Біжи ж бо, плазуй перед тою Ма!

— Не кажи того, про що тебе не питають! — заревів Едді. — Досить уже мені твого гострого язичка! Зараз я тобі покажу, хто тут хазяїн!

Він раптом підскочив до неї та з розгону повалив на ліжко. Міцно притиснувши однією рукою, задер халат і почав боляче шмагати іншою.

Копаючись та пручаючись, Анна пронизливо кричала, неначе гудок паротяга. Едді хльостав її доти, доки рука не втомилася і не почала пекти, а сусіди не заходилися гамселити у стіни.

Полишивши її на ліжку, де вона звивалася і несамовито волала, Едді вийшов з квартири, грюкнувши дверима.

Феннер, котрий сидів у своїй машині навпроти під’їзду, помітив, як Едді вийшов із перекошеним від гніву обличчям. Він пильнував, поки Едді всідався у «б’юік» і заводив двигун.

Вийшовши з авто, Феннер зайшов у будинок і ліфтом піднявся на останній поверх.

Ще до того, як натиснути на дзвінок, Феннер пересвідчився, що зі зброєю все гаразд, і аж тоді подзвонив.

За хвилину подзвонив знову. Дверей не відчиняли. Феннер нахмурився, адже був упевнений, що дівчина вдома. Чому ж вона не відчиняє? Він тримав, не відриваючи, великий палець на дзвінку доти, доки двері врешті не відчинилися. У дверях постала Анна — обличчя перекошене від болю та люті, волосся розтріпане.

— Чого дзеленькаєте, мов на пожежу? — вигукнула вона. — Ідіть під три чорти!

Анна спробувала зачинити двері, однак Феннер встиг підставити ногу.

— Міс Борг?

— Я нікого не приймаю! Валіть звідси!

— Я від «Сп’юека, Андерсона і Харта», — збрехав Феннер. — Мене ви, напевно, таки захочете бачити!

Прізвища відомих бродвейських театральних агентів змусили Анну замовкнути. Вона витріщилася на Феннера.

— Ви жартуєте? — з підозрою спитала вона.

— Навіщо це мені? — немовби образившись, перепитав Феннер. — Сп’юек бачив ваш номер минулого вечора. Розповів про вас Андерсону — і якби Харт саме не посварився із Андерсоном, то він би і з ним поговорив. У мене є для вас пропозиція, міс Борг.

— Якщо це розіграш... — почала було Анна, але затнулася. «А що, коли це правда?» — подумала вона. «Сп’юек, Андерсон і Харт» зацікавилися нею!

— Ну що ж, гаразд, якщо ви не хочете цього обговорювати... — сказав Феннер, роблячи крок назад. — Але дозвольте сказати вам, крихітко, що вісім сотень стриптизерок цього міста все би віддали за таку пропозицію!

Анна більше не вагалася і навстіж відчинила двері.

— Добре, заходьте!

Вона провела його у вітальню. Анна би вбила Едді за те, що він із нею зробив. Вона вже прикинула, яку шкоду він їй заподіяв. А що, як «Сп’юек, Андерсон і Харт» відразу ж запросять її на прослуховування? І цей хлопець просто зараз найме таксі та змусить її показати номер? Як вона тоді виглядатиме з усіма своїми синцями?

— Чи хотіли б ви працювати в Нью-Йорку, міс Борг? — спитав Феннер, вибираючи найзручніше крісло і всідаючись у нього. — Чи вас тут щось тримає?

Анна широко розплющила очі.

— У Нью-Йорку? О боже! Та я мрію про це! Тримає? Нічого мене тут не тримає!

— Чи зв’язані ви контрактом із клубом «Парадиз»?

— Лише потижневим.

— Чудово. Присядьте ж, міс Борг, і заспокойтеся. Маю оповісти вам казку про сучасну Попелюшку.

Анна замислено всілася, але відразу ж підскочила із криком болю.

— Сіли на щось гостре? — зацікавлено спитав Феннер.

— Стояти краще для фігури, — озвалася Анна, намагаючись усміхнутися. — У моїй професії мушу дбати про фігуру.

— Розслабтесь, крихітко! Я із задоволенням дбатиму про вашу фігуру сам!

— Послухайте, містере... — почала було Анна. — Якщо це розіграш...

— Це не розіграш, міс Борг, — спокійно відповів Феннер. — У нас є один клієнт, в якого грошей більше, ніж клепок у голові. Він хоче фінансувати мюзикл на Бродвеї: ви ж розумієте, що це божевільний, але хто ж його зупинить. Він платить — він же й замовляє музику; тож тепер йому потрібна зірка. Він наполягає на тому, щоби віднайти місцевий талант. Він заробив свої гроші у Канзас-Сіті та є дуже сентиментальним: хоче дати шанс стати зіркою дівчині саме з нашого міста. Поки що ви — найкраща з них. Чи хочете ви скористатись цим шансом?

Очі Анни знову округлилися.

— Чи хочу я? Ви справді гадаєте, що я можу стати зіркою Бродвею?

— Останнє слово за вами. Сп’юеку залишиться тільки зателефонувати нашому клієнтові, розповісти про вас — і справа залагоджена.

— О боже! Я, певно, марю!

— Я ж казав вам, що це історія про сучасну Попелюшку, чи не так? — весело озвався Феннер. — Річний контракт на Бродвеї, а потім Голлівуд. Перед вами велике майбутнє.

— А коли я підпишу контракт? — запитала Анна, вже прикидаючи, що негайно ж спакує речі і піде від Едді. — Коли я зустрінуся зі Сп’юеком чи кимось із них?

— Контракт буде готовий уже сьогодні пополудні. А завтра о цій порі ви вже обідатимете з містером Сп’юеком у Нью-Йорку.

— А ви впевнені, що ваш клієнт захоче саме мене? — раптом Анна почала нервувати. — Хіба ж ви не сказали, що містер Сп’юек має спочатку зателефонувати вам?

— Я радий, що ви це запитали, — сказав Феннер, запалюючи сигарету. — Тут є один нюанс. І до того, як ми поговоримо із нашим клієнтом, нам треба, як