Майкл МакКланг - Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг

найщиріші вибачення за те, як до вас досі ставилися. Вас прийняли за когось іншого.

-- Ти хочеш сказати, він надягнув мені хомут замість Атагос?

-- О. Ви вже здогадалися? – В її тоні вчувалася поблажливість.

-- Таки так, -- відповів Хольгрен.

-- Тоді ви знаєте наскільки небезпечна для мого пана намічена жертва і чому він вважав за необхідне вдатися до тих методів, до яких вдався, щоб заволодіти нею. За той величезний проміжок часу, коли він чекав на неї, повстали й рухнули імперії.

-- Історія турбує нас значно менше, ніж майбутні події, Руікі, -- сказав Хольгрен. – Ти признала той факт, що твій пан не полює на нас. Тоді, що йому від нас потрібно?

-- Король Тіней бажає обговорити з вами певну справу. Вона стосується намиста, яке носить твоя приятелька.

-- Якщо він хоче це прокляте Керфом намисто, то я з превеликим задоволенням поверну його. Більше того, чому б тобі не відвезти його йому? Покажи мені, як його зняти і я відразу віддам.

-- Боюся, все не так просто.

Ніколи не буває просто.

-- Я не можу звільнити тебе від намиста, -- продовжила вона. – Потрібно виконати певні умови. Ходіть зі мною і все проясниться. Король Тіней не бажає вам зла.

-- Ні? Як я жорстоко помилявся. А що робили нападники дві ночі тому, веселилися? А Посланець? Гадаю, вона просто хотіла налякати нас. Будь другом, не бреши нам. В тебе це погано виходить.

-- Як я вже казала, мій пан очікував, що намисто буде в когось іншого. Тіньовики займалися… іншими справами, коли натрапили на вас і побачили, що ти – носій намиста.

-- А та друга? Вона знала, що я не Атагос. Їй було наплювати.

-- Шемранг часто буває свавільною. Її буде покарано, -- Вона підняла руки в примирливому жесті. – Воістину, мій пан не бажає жодному з вас зла, але він потребує намисто, яке ти носиш. Якщо ви не підете зі мною, то не залишите йому вибору, і він спонукає вас прийти до нього. Він прислав мене як доказ того, що він хоче уникнути таких мір.

-- Він вже намагався “спонукати” нас. Щось пішло не так, як він планував, так?

Вона глянула на нас, оцінюючи.

-- Чомусь я сумніваюся, що як тільки опуститься ніч, ви зможете ще раз встояти перед його запрошенням. Будьте розсудливими. Навіщо обирати важкий шлях, якщо є набагато простіший? Зрештою, не зважаючи ні на що, намисто приведе тебе до нього. Така його функція.

Я не довіряла їй, а ще більше не довіряла її пану, але вона мала рацію. Намисто не відпустить мене. Якщо нічні монстри не схоплять мене в свої лапи, то закінчиться все тим, що я сама піду до нього. Він спіймав мене, хотів він цього чи ні. Це була тільки справа часу. На криву палицю Керфа.

-- Добре, -- погодилася я. – Йди. Чекай на мене тут, Хольгрене. Я повернуся, як тільки зможу.

Не було сенсу пхати його голову в петлю. Це на мені було намисто.

-- Навіть не думай. Куди ти, туди я.

-- Я не хочу сперечатися, Хольгрене…

-- То й не сперечайся. Просто погодься з фактом, що я йду з тобою, бо я йду.

Я відтягнула його набік. З самовдоволеною посмішкою Руікі повернулася спиною до нашої тихої наради.

-- Це дурість, -- зашипіла я. – Як ти вирвеш мене з пазурів зла, якщо сам також будеш в пазурах зла?

-- Не розводь тут мелодрам. Якщо щось трапиться, разом в нас більші шанси справитися з цим. Я не зміг допомогти тобі в Таготі. Тут я допоможу. Що б ти не сказала, не переконає мене змінити думку.

-- В тебе була вагома причина, ти був мертвий і все таке. Гаразд, добре. Компанія мені не пошкодить. Вона мене дратує.

Він посміхнувся.

-- Думаю, ти теж не належиш до її улюбленців. Намагайся не злити її. Вона надто сильна.

-- Нічого не обіцяю.

-- Отже, ви вирішили, -- сказала вона. – Чудово. Час спливає, а мій пан чекає.

-- Що, він тримає тебе на короткому поводку? Не рви волосся на голові. Ми йдемо.

Поки вона утримувала плоскодонку, я допомогла Хольгрену залізти і вмоститися посередині. Я б воліла сидіти ззаду і не спускати з неї ока, але саме звідти вона штовхала човен жердиною.

Коли ми вмостилися, вона відштовхнулася, невимушено розвернула плоскодонку і вирушила в дальній кінець озера, до Короля Тіней. Озеро виявилося більшим, ніж здавалося зі скелі. Руікі штовхала нас майже годину, перш ніж ми побачили дальній берег.

Під час поїздки я вирішила провести невеличке слідство.

-- Руікі. Можна тебе дещо запитати?

-- Якщо мусиш.

-- З того, що я чула, цей Король Тіней не надто приємна особа. Чому ти йому служиш?

-- Задля влади, звісно.

-- Зрозуміла. – Хоча я не зрозуміла. Не зовсім. – Можеш уточнити?

-- Ні.

-- Як хочеш.

Я дивилася в зелено-коричневу воду і на зарослий деревами берег, що пропливав повз нас на оманливо лінивій швидкості.

-- Як ти навчилася так добре керувати човном?

-- Практика.

-- Де?

Вона кинула на мене підозріливий погляд.

-- Навіщо тобі це знати?

-- Я працюю над своїми розмовними навиками. Хольгрен вважає, що я трохи колюча, коли зустрічаю нових людей.

Він щось буркнув позад мене.

-- Хто б міг подумати, -- сказала вона.