Йозеф Несвадба - Таємниця Золотого Будди

Те, що гроші світом правлять, — істина стара, І людей панами роблять — кожен хай це зна Біднякові тепер амінь, його доля лупать камінь. Злидарю, жебраку — місце у кутку…

Співало все товариство, напевно, всі вже були напідпитку. Раптом Красл помітив пані Риссіг. Вона була в чорних домашніх шатах. У бенкеті вона, безперечно, не брала участі. Баронеса провела його до своєї кімнати. Тут нарешті Красл побачив її славетну колекцію, цілий натовп китайських статуеток, ліс ваз і порцелянових оздоб, велику бібліотеку. Запинаючись, він виклав своє прохання:

— Ваш син цікавився крамницею, покликав був навіть заради цього нотаріуса аж з Ліберця…

— Не зрозуміли ви моєї книги, вчителю. Шкода! — Кімната була освітлена червоним лампіоном. Краслові здалось, що він перебуває в загробному світі чи в публічному домі. — Є три головних способи життя, і кожен з них є злом: першим є прагнення до задоволення почуттів — чуттєвість. Другим є прагнення до особистого безсмертя, третім є прагнення до особистого успіху, багатства і влади — світськість. Усі три треба перемогти, вчителю. Зрозуміло?.. — вона докірливо подивилась на нього. З великого залу сюди долітав приспів:

А хтогроші має, хай під пана грає. Тільки той, тільки той хай під пана грає…

— Чуттєвість і світськість — головні перешкоди на шляху до щастя.

— А що таке голод? — запитав Красл із злістю. — Про це ви ніколи не думали?

Пані Риссіг обвела поглядом свою бібліотеку.

— Шкода, що немає в мене Золотого Будди. Мабуть, хтось його в мене вкрав…

Але вчителя вже тут не було. Він пішов, не попрощавшись, не спитавши дозволу. Учитель потроху перетворювався на бунтаря. Майже бігцем він проминув камердинерів і трохи не потрапив у обійми якоїсь товстої матрони з могутнім бюстом і глибоким декольте, яка саме виходила з карети. Навздогін йому крикнули щось злісне, але він і не оглянувся.

5

— Кажете, Вальтер — це переодягнена жінка? Дурниці. В мене є докази, — казав Голан, який підкрався присмерком до Павлатового будинку. Напевне, важливі справи в нього, якщо ризикує життям. Альбіна перелякано вартувала біля дверей. А чоловіки шепталися. — В Ліберці кажуть, що рік тому серед робітників з'явився цей чоловік. Опис цілком збігається. Блондин, високий, говорив з дивним акцентом і завжди зустрічався з людьми лише присмерком. Він підбурював проти Риссіга, кажуть, навіть гроші давав іноді, але всі, хто з ним розмовляв або намагався допомогти йому, кінчали в'язницею. Це провокатор. Придуркувата графиня з робітниками не стала б зв'язуватися, це явна дурниця. Дехто вважає, що це один з найближчих співробітників Риссіга, який керує тут в окрузі його приватною поліцією. Це мусить бути, безперечно, відважна людина, якщо після всього, що сталося тут, він знову наважився з'явитися до пані Бреттшнайдер. Але з графинею він не має нічого спільного.

— А що спільного в нього з убивством Павлати? — запитав учитель, якого все це привело до розпачу. — Поясніть мені це! — Скільки людей він уже підозрював у цьому злочині? Перестав навіть рахувати. Цієї миті він ладний був дорікати собі, що колись висловив сумнів, що не сліпа куля була причиною смерті крамаря. Адже для того, щоб вкоротити собі життя, навряд чи знайдеш кращий спосіб, ніж той, що він обрав, втрутившись у цю справу.

— У нього біляве волосся, якщо це, звичайно, його власне. І працює він на Риссіга. Розшукує для нього загублені списки.

— Ніяких списків Риссіг не загубив, це все вигадка. Він вже зовсім не цікавиться цією справою, — мовив сумно Красл. Альбіна раптом випросталась:

— Тікай! — крикнула вона голосно, але в дверях уже стояв барон.

— Для чого ж ховати свого нареченого, дівко, — сказав він грубо. — Тепер, коли ти нарешті стала розумною, я не буду мститися. Дам тобі за крамницю п'ятдесят золотих, переплачувати я не збираюсь. І щоб усі ви зникли звідси разом з учителем ще цієї ночі. Інакше я не зможу поручитися за вас. Убивцю твого батька ми знайшли. Чи хотіла вона і тебе отруїти, це буде видно пізніше. Ось тут учитель, він свідок, що я правду кажу. Учитель мене не любить, так що йому ти можеш вірити. Її буде покарано по справедливості, за це я ручусь. Прочитаєш про це в Празі у газетах. Але купуй «Богемію», а не якісь там заколотницькі листки друзів твого нареченого. Зрештою, в Празі ти вже можеш робити що схочеш.

Після цієї довгої промови, виголошеної від порога, де, як майбутній господар, він стояв, широко розставивши ноги, барон дістав з нагрудної кишені угоду про купівлю, закреслив стару ціну і написав нову, потім знов умочив перо, що лежало на столі, і подав його Альбіні…

Учитель був збентежений. «Бач, як прибіг, незважаючи на те, що в гостях у нього таке велике товариство. Усіх залишив заради цієї крамнички? І він ще хоче доводити, що нічого не загубив? Чому ж тоді такий поспіх?»

— Пане вчителю? — запитала Альбінка в розпачі.

— Ти любиш цього бунтаря. Тому швидше вирішуй. Тут ти з ним не можеш залишатись, це ж ти знаєш! — замість Красла відповів Риссіг.

— Але так мало… — наважилась Альбіна, яка все-таки була дочкою крамаря.

— Тепер твоя хата також коштує мало, — мовив Риссіг. — Якщо ти вирішила на користь Голана замість виховання в ліцеї, для чого ж я робитиму тобі подарунки.

Красл не відповідав. Від хвилювання він