Димитр Ангелів - Сміливий чунг

не виражав ні безтямного страху, ні безсилої люті: чунг і пома ніби хотіли заспокоїти й підбадьорити інших чунгів, вселити в них сміливість і впевненість та підготувати їх до битви з ла-ї.

І справді, налякані чунги спинилися, обступили чунга та пому й почали грізно ревти.

По стрімкому схилу до них дряпалися ла-ї. Хижаків було так багато, що вони вкрили собою увесь схил, і здавалося, ніби він сам рухався вгору.

Ті з чунгів, які вже не раз проганяли мо-ка, шпурляючи в нього камінням, першими почали зсувати й скочувати вниз каменюки. Решта чунгів, збагнувши, що роблять перші, також почала кидати камені на осатанілих ла-ї.

Один чунг підняв передніми кінцівками великий камінь, вийшов наперед і кинув його вниз з такою силою, що його рев від надмірного напруження замінився кашлем. До нього підбігли решта чунгів. І ось назустріч хижакам піднялося вже десять пар передніх кінцівок чунгів, униз полетіло кілька десятків каменюк.

Тьмяне світло похмурого дня ще дужче потемніло від несамовитого виття, скавчання й реву. Внизу крутилися ла-ї, у яких влучили камені, чулося хрипіння, голосне скавчання. Інколи великий, зрушений з місця камінь з Страшенним гуркотом котився вниз, лишаючи за собою тіла розчавлених ла-ї. Коли ж якому-небудь хижакові все-таки вдавалося добратись до чунгів, він миттю падав униз із скрученою шиєю й роздертою пащею, оскільки назустріч йому простягалося водночас кілька пар передніх кінцівок чунгів, які в ту ж мить хапали його й роздирали на шматки.

Нарешті переможені ла-ї розбіглися, і їх зловісне виття завмерло вдалині. Тоді чунги на радощах почали підстрибувати й торжествуюче хлипати. А коли настав вечір, усі разом зібрались у великій печері і почували себе так, ніби щойно наїлися великих, смачних плодів у своєму споконвічному лісі. Їх наситила нова перемога.

Печера була досить зручна, з м’якою, теплою землею, і всередині в ній вистачало місця для всіх чунгів. Вхід до неї також був широкий і зручний. Біда тільки, що ні всередині, ні біля входу до неї не було каміння, яке могло б їм здатися для захисту від ла-ї або мо-ка.

Чунг і пома запитливо глянули одне на одного: чим вони зустрінуть ла-ї та мо-ка, якщо ті прийдуть уночі й зачують, що всередині є чунги?

Ця нова трудність наштовхнула їх на нову догадку, і, спонукувані нею, вони вийшли з печери. Їхні силуети вирисовувались у вечірніх сутінках і зникали, потім знову вирисовувались і знову щезали. Так тривало, аж поки зовсім не стемніло, і щоразу з їх появою зовні долинали шум і стукіт каміння. Це був перший випадок свідомого збирання каміння як знаряддя захисту від нападу ла-ї та мо-ка.

Ця ніч у чунгів минула порівняно спокійно. Вони знали, що мають чим боронитися від лютих звірів, а вранці й решта чунгів почала носити каміння і складати його перед входом до печери.

І чи то вже завдяки цій купі каміння, чи тому, що печера була дуже зручною, чунги залишилися в ній на наступну ніч, не випускаючи з поля зору підступів до неї. Минув якийсь час, і печера перетворилася в постійне місце їх ночівлі та захисту і, зрештою, стала їхнім житлом. До того ж, новий напад ла-ї цілком підтвердив їм користь від зібраного каміння. І, навчені своїми недавніми поєдинками з хижаками, вони тепер просто хапали з купи каміння й кидали його в ла-ї. Тому після відбиття нападу ла-ї вони старанно почали знову збирати каміння і складати його в купу.

В одну з наступних ночей здійнялася сильна буря. Збившись у печері, чунги відчували її холодний подих і, прислухаючись до пронизливого виття, не заплющували очей до ранку. Їм усе здавалося, що це незліченні зграї ла-ї з несамовитим виттям никають біля печери.

І раптом, несподівано для всіх, серед них самих почувся звук, що нагадував собою завивання бурі: «У-у-у-у-у!» Чунги здригнулися, попідводилися й заричали. Тільки чунг і пома лишалися спокійними, бо вони знали, що це подає голос маленький чунг, який наслідує звук виття бурі.

НОВИЙ ЧУНГ

Ростом і силою малий чунг ще не міг зрівнятися з дорослими і тому у всіх випадках, коли незначний його досвід і могутній інстинкт говорили про щось небезпечне й загрозливе для нього, він шукав захисту в дорослих. Зачувши небезпеку, він першим кидався тікати, ховався за спину матері або ж стрибав їй на груди і, вчепившись у шерсть, ховав там своє червонувате кирпате личко, наслідуючи голос тієї тварини, якої злякався. Під впливом материнського почуття пома швидко навчилася вгадувати по цих звуках, яка саме тварина злякала малого чунга.

І якщо тварина справді була небезпечною, вона відштовхувала його від себе, щоб зустріти небезпеку з вільними передніми кінцівками; коли ж тварина нічим не загрожувала, вона заспокійливо муркотала. Так само й малий чунг поступово навчився розпізнавати звуки поми та інших чунгів: його велика потреба в тому, щоб розуміти, хто чим стурбований та наляканий, а також бути зрозумілим, поступово була вдоволена.

Ніколи у віковічному, завжди зеленому лісі, де кожне дерево родило безліч плодів, умови життя ні в кого не викликали такої гострої потреби висловити те, що переживав кожен чунг, і розуміти те, що переживали інші чунги. Пома й усі інші чунги народжувалися серед гілля дерев, кожен жив сам по собі, оточений великими, й смачними плодами, і майже не відчував небезпеки з боку лютих та сильних тварин. Тому пома, так само, як і решта чунгів, не могла успадкувати нічого, крім того, чим уже володіли її предки, і знати більше від того, що їм давало оточення й умови життя.

А тепер малому чунгові доводилося привикати до безлічі нових явищ, які дорослим у свій час були просто зайвими. Це поширювало й збагачувало успадкований від чунга і поми досвід, і що більше він підростав, то уміліше й краще пристосовувався до нового оточення и нових умов життя.