Сей Сенагон - Записки в узголів’ї

Поки я займалася зачіскою імператриці, вона мене запитала:

– А чи ти бачила Шіґейшя?

– Ні, коли я могла? Я лише одного разу бачила її в храмі Сакудзен, і то лише зі спини.

– Ну тоді сховайся он там за колонами, щоб тебе ніхто не бачив, і подивись, яка моя сестра прекрасна.

Як же мені тоді кортіло на неї подивитися!

Ми вже закінчили із зачіскою імператриці. Настав час наряджати її. Вона надягла поверх трьох нижніх багряне шовкове кімоно, а поверх нього – ще два парадних кольору стиглої сливи. На однім були візерунки більш щільні, а на іншому – більш ніжні.

– Правда ж, до верхнього кімоно кольору стиглої вишні більше підходять нижні одежини пурпурового кольору? – підмітила імператриця. – Шкода, що для молодих дівчат це заборонені кольори. Можливо, зараз уже не сезон для кольору стиглої вишні, проте мені дуже не подобається світло-зелений колір. Та от чи добре колір вишні підходить до багряного кольору?

Та незважаючи на побоювання імператриці, ці два кольори дуже гарно між собою поєднувалися, додаючи ще більшої краси обличчю імператриці.

«Невже Шіґейшя така ж гарна?» – думала я. Мені дуже кортіло її побачити.

І от імператриця вже була готова і поквапилася до сусідніх покоїв, де на неї чекали батьки. Я ж, не марнуючи ні секунди, втупилась у щілинку між ширмою. Дами розхвилювались і почали перешіптуватися: «Вона дуже сміливо поводиться. Чи не буде потім покарана за це?» Ох і смішно було їх слухати. Перегородки між кімнатами були розсунуті, і ніщо не заважало мені підглядати за ними.

На дружині канцлера були два кімоно яскраво-лілового кольору поверх декількох білих кімоно, позаду був пов’язаний пояс придворної дами. Вона сиділа до мене спиною, тому я не могла побачити і роздивитися її обличчя. Пані Шіґейшя сиділа і дивилася начебто на мене. На ній було декілька нижніх кімоно пурпурного кольору, а поверх них – парчеве темно-червоного кольору без підкладки, коротка накидка червоного відтінку та одяг кольору амбри на ліловому споді. А от верхнє кімоно було світло-зеленого кольору, що ще більше молодило дівчину. Раптом вона відвела віяло від обличчя… І справді, пані Шіґейшя була неймовірно прекрасна! Канцлер був одягнений у блідо-лілову верхню одежу і світло-зелені штани, які він одягнув поверх лілового спіднього. Він сидів, притулившись спиною до однієї з колон, та зав’язував мотузок. Я добре могла розгледіти його обличчя. Він дивився на своїх дочок і радів та, як завжди, сипав жартами. Пані Шіґейшя і справді була дуже красивою, ніби намальованою, проте імператриця все одно була красивішою. Вона мала більше впевненості, була спокійною і виглядала більш дорослою. Саме пурпурне кімоно надавало їй особливого блиску. Та хіба взагалі можна порівнювати імператрицю з ким-небудь?

І от настав час провести ранкову церемонію миття рук. Двоє молодих слуг і чотири служниці нижчого рангу принесли все необхідне для цього пані Шігейші, пройшовши через палаци Сен’йоден і Джьоґанден. Шість наближених дам сиділи під китайським дахом. Для інших фрейлін із почту пані Шігейші не вистачило місця, а тому вони мали повернутися до палацу. Придворні дами виглядали дуже витончено в накидках кольору вишні, які були одягнені поверх світло-зелених, як молоді паростки, або лілових, як пелюстки вишні, кімоно. Дами, у яких позаду тягнулися довгі подоли, взяли таз із водою і піднесли його молодій пані Шігейші. Це було дуже витончено. З-під церемоніальної завіси виднілися рукави китайських накидок. Там, поруч пані Шіґейшя, сиділи дві придворні дами: Шьошьо, донька Сукемаса, і Сайшьо, донька радника Кітано. Я замилувалася цією картиною. Тим часом дівчата-унеме[96] прийняли таз із водою для омивання рук і принесли його імператриці. Дівчата мали довгі шлейфи з зеленою каймою, китайські накидки; обличчя були густо набілені. Мені було дуже приємно спостерігати, що все робиться згідно з етикетом.

Коли прийшов час снідати, зайшли майстрині, аби укласти у високу зачіску довгі пасма волосся тим, хто буде прислужувати на сніданку.

Ширми, за якими я ховалася вранці. були відсунуті, а тому я вже не могла піддивитися через них. Але тепер я заховалася за колону, там була бамбукова штора, через яку мені було видно, проте, от прикрість, поділ мого плаття і шлейф вибилися назовні.

– Хто це? Хто підглядає через штори?

– Це шьонаґон. Вона дуже хотіла подивитися, – відповіла імператриця.

– Ах, як я збентежений! Моя давня подруга побачить, які мої дівчата негарні.

У цей час принесли сніданок для імператриці та для пані Шіґейшя.

– Цим високим особам їсти подано. Правильно, спочатку їм, а потім уже і старий зі старою зможуть доїсти недоїдки з їхнього столу.

Він те й робив, що жартував у цьому дусі. Та от з’явилися його сини дайнаґона Саммі-но чюджьо разом з онуком Мацуґімі.

Канцлер одразу ж посадив хлопчика собі на коліна – дуже миле видовище. Веранда була занадто тісною, аби там помістилися церемоніальні вбрання молодих вельмож, а тому їх довгі подоли розстелилися по всій підлозі.

Дайнаґон був величний. Саммі-но-чюджьо – витончено красивий. Вони обидва були такі красиві, що я мимоволі подумала: батько їх, канцлер, безперечно, щасливий, та й мати в попередніх своїх народженнях заслужила винагороду.

Імператриця запропонувала своїм братам присісти на подушки, проте дайнаґон відповів, що поспішає на засідання до Державної ради, а тому мав покинути рідних.

Потім до палацу завітав з посланням від імператора молодший секретар міністерства церемоніалу. Для нього поклали подушку в тій кімнаті, де був посуд для трапези.

Цього разу імператриця швиденько написала відповідь, швидше, ніж зазвичай. Проте не встигли прибрати подушку після секретаря, як до палацу завітав молодший начальник гвардії Чікайорі з листом від спадкоємця престолу. На цей раз лист було адресовано пані Шіґейшя. Подушку для сидіння поклали перед головною верандою, адже бокова галерея була занадто тісною. Пані Шіґейшя прочитала листа, а потім передала його батькові, матері та імператриці.

– Пиши відповідь, та скоріше, – сказав канцлер своїй доньці, та вона щось не поспішала.

– Мабуть, ти не пишеш тому, що я поруч із тобою, а от якби мене не було, ти б, залишившись із собою наодинці, швиденько написала відповідь, – знову жартував канцлер.

Пані Шіґейшя зарум’янилась і посміхнулась.

– І справді, поспішай, – схвильовано казала мати. Тоді вона повернулася до нас спиною і почала писати. Дружина канцлера присіла поруч із нею і почала допомагати їй. Дівчина вкрай засоромилась.

Імператриця від себе