Джон Едмунд Гарднер - Помста професора Моріарті

свистками й теж побігли. Саме в цю мить з'явився з кебом Еванс. Вирішивши, що свистки стосуються його, він стьобаючи батогом, погнав коней учвал. Поліцаї, не перестаючи сюрчати й відстібуючи кийки, побігли швидше. Еванс намагався триматись ближче до тротуару, щоб спинити кеб біля провулку, що вів до заднього дворика майстерні «Фриленд і Син», але не розрахував і проскочив добрий десяток ярдів. Четверо зломщиків, які чаїлись у провулку, тепер змушені були відкрито бігти тротуаром, щоб дістатися до кеба. Ембер біг останній. Кинувши в кеб торбину й стрибнувши вслід за нею сам, він крикнув Евансові поганяти. Еванс, уже досить переляканий, стьобнув коней, і ті так рвонули з місця, що Ембер мало не випав. Чіпляючись, він боляче вдаривсь об двері пальцями, а на дорогу, просто під ноги поліцаям, вислизнувши в нього рук, полетіла поштова сумка з інструментами. Один поліцай від безсилої люті жбурнув услід кебові свій кийок.

Ембер вилаяв себе, що не вдався до «канарки» — жінки, яка пішла б з інструментами в зовсім протилежний бік. Тепер поліції відомо, хто в кебі. Отже, його треба якомога швидше позбутися й далі, до Едмонтону, йти пішки. Самому йому нести туди парусинову торбину не дозволять: Франц буде весь час поруч, мов приклеєний.

Вони висадили двох німців, Петера й Клауса, неподалік від Фінсбері-Скверу, а кеб покинули в темному завулку. Франц наказав Евансові добиратися до Едмонтону якнайглухішими вулицями. Ембер не помилився: Франц зостався з ним, і вони йшли мов скуті одним ланцюгом.

Бертрам Джекобс розбудив професора відразу по шостій. Коли десь півгодини тому біля чорного входу пролунав дзвоник, Поллі Пірсон саме чистила камінні гратки, а Марта, як завжди, поралася на кухні.

Нічого не було дивного, що, відчинивши двері, вона сахнулася від вигляду дрантивого сліпого жебрака та його щуплявенького поводиря.

Леп на руках та обличчі незрячого, масне волосся й важкий дух, що йшов од його тіла, нагадали Марті жахливі роки, які вони з сестрою перебули в найгірших нічліжках, доки їх урятувала Селлі Годжес. Марта хотіла була хряпнути перед ними дверима, але Сліпий Фред стромив у двері свого білого ціпка.

— Клич Берта Джекобса, дівчино, та не барися!

Бертрам Джекобс прийшов до кухні заспаний і скуйовджений. Зачинившись із Фредом та Сексбі в комірчині, де колись, мабуть, порядкував дворецький, Бертрам вислухав їх і звелів почекати, поки він поговорить з професором.

За чверть до сьомої Моріарті покликав до кабінету обох братів Джекобсів, Лі Чао, Сліпого Фреда та Сексбі — останні двоє почували себе ніяково в цій аскетичній і водночас багатій кімнаті.

Говорив Моріарті мало, немов у гніві розгубив усі слова. Випитавши в Сексбі та Сліпого Фреда все їм відоме, він послав хлопця на Корнгілл, щоб розглянувся на місці й зібрав чутки.

О двадцятій хвилині на восьму з'явився збуджений і заклопотаний Спір. Завдяки тому, що своєчасно було нейтралізовано поліцая, пограбування вдалося. Емберова група начебто втекла, хоча були прикрі моменти й погоня. Про Беттериджа нічого не відомо, лишається тільки чекати.

— Це мені не підходить. — У голосі Моріарті з'явилися рішучі нотки. — Поки ми чекатимемо, Шляйфштайн із здобиччю втече до свого смердючого Берліна.

Голова Моріарті захиталась, і Спірові спали на думку слова із Святого письма, завчені ним колись у недільній школі: «І схопив дракона, змія предревного, що диявол і сатана, і зв'язав його на тисячу років».

— Скільки часу потрібно вашим боксерам, щоб добутися до Бермондсі? — запитав професор, сердито дивлячись на Спіра.

— Переховавши уніформи, Терремант одразу почав їх збирати.

— Зберіть якомога швидше, перевдягніть, як робили раніше, відвезіть до Едмонтону, і хай накриють того прусського розбишаку в його власному кублі.

— Це небезпечно…

— Авжеж, це небезпечно, Спіре. А хіба я плачу вам, щоб ви сиділи вдома та плели рукавички? Плачу, щоб робили те, що мені потрібно, а кому це не подобається, може пріти в робітному домі. Моє йому шанування.

— Наші шоломи взято в поліції Сіті…

— Не страшно: подумають, що поліція Сіті прибула на допомогу. Боже милий, Спіре, я ніколи не бачив вас таким обережним! — Моріарті голосно засміявся, тоді з нотками іронії в голосі звернувся до братів Джекобсів: — Керуватиме Спір. У нашому дворі стоїть чорний поліційний фургон, візьміть його, і ніхто вас у ньому не зупинить.

Обидва Джекобси кивнули головами.

— А тепер ідіть, — владно махнув рукою Моріарті. — Перекажіть Гаркнессові, щоб за годину подав екіпаж сюди. Хочу подивитися на своїх друзів після того, як ви їх общипаєте. Я давно мріяв про таку втіху.

Спір знав, що сперечатися марно, Моріарті надто багато вклав у підготовку пастки й неодмінно захоче побачити, як вона захряснеться.

Ще раз мовчки кивнувши, всі вийшли, залишивши професора наодинці з Лі Чао.

— Мені їхати з вами? — спитав китаєць.

— Та не завадить. — На обличчі Моріарті промайнула посмішка. — Візьміть зброю і чекайте на Гаркнесса.

Професор подався нагору, до своєї кімнати, надів спеціальний корсет, що робив його худим і сутулим, узув черевики на товстій підошві, які додавали йому зросту, а в бездоганно виготовленій перуці він мав крутий лоб і лису голову.

Перебравшись у темний одяг, професор сів перед дзеркалом і, озброївшись фарбами, щітками та іншим причандаллям, прибрав подобу свого давно померлого брата — професора математики, кого світ вважав за справжнього Джеймса Моріарті, Професора зла, Наполеона злочинного світу.

О пів на десяту в Бермондсі, окрім самого Терреманта, зібралося шестеро «боксерів». Спір спостерігав, як вони перебираються в строї поліцаїв. За первісним планом, Шляйфштайна мали взяти в Едмонтоні одягнені в цивільне брати Джекобси й Терремант. Тепер вони поїдуть туди всі.

Спір тоскно дивився на шоломи з гребенями — відзнакою поліції Сіті. Якщо хтось зверне увагу, що вони виконують роботу звичайної поліції, це неодмінно викличе підозру, а Спір менш за все бажав завдати шкоди бодай одному представникові державної поліції.

Безпосереднє керівництво «арештом» мав узяти на себе Бертрам Джекобс. Спір був