Оршуля Фаріняк - Айхо, або Подорож до початку

сюди, то, можливо, знайдеш спосіб звідси й вибратись. Існує древнє пророцтво, яке ще називають пророцтвом геліонатів, хоча воно існувало задовго до їх появи. Про передбачення мало хто знає. Його в суворій таємниці тримають жерці. Пам’ятаєш, я розповідала, як вперше побачила геліонатку, юну рудоволосу дівчину. Перед смертю вона встигла вигукнути погрозу жерцям про те, що скоро народиться той, хто знищить їх з лиця землі. І жерці справді остерігаються цього. Та геліонати не договорюють усього. В передбаченні говориться і про те, що народжений лицар знищить не тільки жерців, але й кров найдревніших, яким поклоняються геліонати. Вони і воюють за це із жерцями, бо вважають, що ті не підкорили, а полонили драконів. Боротьба жерців і геліонатів запекла і тривала, вони люто ненавидять один одного. Та майбутнього лицаря шукають і ті й інші. Жерці — для того, щоб знищити. Геліонати — щоб використати проти жерців.

— А звідки жерці дізнаються, хто ж саме той лицар?

Есха хитро хмикнула:

— У пророцтві сказано: «Обраний народиться тоді, коли духи, що пишуть наші долі, заснуть, а сонце затьмарить місячний пил. Обраний увійде в наш світ з чистою сторінкою долі і матиме два тіла. Він підкорить Езару, знищить жерців та кров найдревнішого».

— Нічого собі, — сказав я, — тут дійсно й слова не второпаєш.

— Навіть для нас, жерців, не все зрозуміло. Ніхто не знає, ким має бути людина, у якої є два тіла.

— Як за такими ознаками взагалі когось можна знайти?

— Можна, Айхо, можна, і жерці шукають дуже пильно! І під більшість ознак Обраного підходиш ти!

— Я?! Есхо, ти що? — розсміявся я — Більш недолугого Обраного для боротьби із жерцями годі й вигадати. А ще я ніколи не зустрічав свого другого тіла.

Та Есха різко перебила:

— На твоєму місці, малий, я б не сміялася. Доля Обраного нелегка. Можливо, ти і не той, кого шукають жерці, але чотирнадцять років тому, а саме тоді ти й народився, сталося те, що передбачалось у пророцтві: сонце заковтнуло місяць, і місячний пил ненадовго згас.

— Есхо, чотирнадцять років назад народилось безліч дітей і, думаю, серед них є більш достойні.

— Безперечно є, Айхо! Але не всі вони розмовляють з тваринами, а кровожерливі свисти облітають їх стороною.

— Але…

— Не перебивай. Езара, про яку говориться в пророцтві, є богинею природи. Древні вважали, що вона породила всіх живих істот. У передбаченні сказано: «Обраний зможе підкорити Езару, а отже, і тварин". А в тебе, Айхо, це виходить, як ні в кого іншого.

Останній аргумент старої збив з пантелику і трохи налякав. Перспектива Обраного не тішила. Я просто хотів вибратись звідси і спокійно жити з бабцею десь у мальовничому куточку Вернакії.

— Есхо, дід теж умів приручати тварин і навчив чогось і мене.

— Айхо, свиста приручити не можна. І ти, малий, його не приручав. Крилаті потвори якимось чином і чомусь, — і Есха наголосила на останньому слові, — чомусь не вбили тебе ще на кораблі, коли знищили всіх. І чомусь свист навіть не зачепив тебе тут, на своїй території! Чому, Айхо?

— Я не знаю… — вбитий аргументами бабці, зовсім скис. — Можливо, це просто якась випадковість?

— Айхо! — майже прикрикнула Есха, та, опанувавши себе, вже лагідно повторила: — Айхо, я зовсім не хочу лякати тебе. Але якщо в цьому є хоч крапля істини і ти справді Обраний, то просто зобов’язаний вибратись звідси. Інакше жерці знайдуть тебе. І, впевнена, не залишать живим.

Слова Есхи ошелешили і лякали. Але несподівано для себе, усвідомивши все те, про що розповіла бабця, раптом й справді захотілось бути Обраним. Якщо це так, то у мені приховано стільки можливостей! Усвідомлення незвичайності додавало сили і впевненості. Я вже уявляв, як виберусь звідси, як переможу жорстоких жерців та насолоджуватимусь геройськими подвигами. Аж доки Есха не розбила солодкі ілюзії вщент.

— Лишається єдина проблема. У тебе немає другого тіла… Час спати, малий, ранок вечора мудріший, — і через мить я вже чув солодке сопіння старої.

А я залишився наодинці з думками. Так багато трапилось за цей день, і втома давалась взнаки. Повіки ставали важчими, перед очима з’являлися то жерці, то свисти, то маленька дівчинка, павук, сади, підземелля… І хоровод дивних подій, наче на невагомих руках, відніс далеко у глибокий сон.

Розділ 25

Прокинувся я в чудовому настрої. Дивно, але мене не засмучували ні мертві непривітні скелі, ні наше безнадійне становище, ні небезпека, яку приховувала Вершина Тиші. Того ранку я був майже щасливим. Відкривши одне око, тихенько спостерігав, як Есха копошиться біля вогню. Бабуся наспівувала веселеньку пісеньку і смажила запашні смачні паляниці. Я був радий, що вона поруч, що знайшов її.

— Доброго ранку, Айхо!

— Доброго ранку! Звідки ти знала, що я прокинувся?

— Почула, як бурчить твій живіт.

Тільки зараз Есха, усміхаючись, повернулась.

— Бачу настрій у нас обох чудовий! — сказав я і потягнувся до духмяної паляниці.

— Ну, не кожного ранку доводилось готувати сніданок онукові.

— І я щасливий, що ти поруч. Є ідея, Есхо, як вибратися звідси, — відкусивши шматок, я задоволено замугикав. — У-у-ум, як смачно!

— Ну, ну,