Відфрід Пройслер - Водяничок

class="book">Водяник запросив двадцятьох сімох гостей, і двадцять шість з них завітали. То були: дванадцять водяників з дружинами, Криничник і Русалка, що жила під мостом Непомука. Криничник мешкав у артезіанському колодязі за пожежною вежею, був уже вельми старий і мав білу бороду. Інші водяники прибули звідусіль: із сільського ставка, з жаб’ячої драговини, з качиної калюжі, з Червоного й Чорного каналів, із форельного струмка, з гірського джерела і ще з п’яти водоймищ.

— Ласкаво просимо! — зустрів гостей Водяничків батько. — Це добре, що ви всі прибули вчасно! Ми з дружиною щиро вдячні і сподіваємося, що частування вам сподобається.

— Чи не хочеш ти спершу показати нам хлопчика? — спитав Водяник з гірського джерела.

— Ні, — заперечив господар, — спершу частування. Головне — наприкінці!

Дванадцять водяників з дружинами, а також Криничник, Русалка з-під мосту Непомука та інші гості посідали за довгим столом, що його Водяник поставив надворі перед хатою, бо все товариство в кімнатах не вмістилося б. Криничник з білою бородою сів на почесному місці.

Водяничка подала гостям спершу суп із зеленої ряски, потім смажену риб’ячу ікру з сушеними водоростями. Далі вона поставила на стіл салат, який майстерно приготувала з колодязних жучків та дрібно порізаних стебел калюжниці. Той, кому цього було мало, міг ще скуштувати тушкованих жаб’ячих язичків і досхочу наїстися солоних личинок коників…

Авжеж, усе було не так, як у якихось там Людей!

— Слухай, — спитав господаря за десертом Водяник, що жив у Червоному каналі, — невже ти не запросив свого швагра, Болотяного водяника? Йому, певно, хотілося б тут бути, правда?

— Звичайно! — відповів господар. — Я не такий водяник, щоб забути свого швагра! Я послав до нього найшвидшого листоношу — Річкову форель. Та лихий його знає, чому він не прийшов!

— Мабуть, трохи припізнився з далекої дороги, — сказав Криничник. — Але прийде напевне. Наскільки я його знаю, він неодмінно прийде… А тепер про головне: чи не хочеш ти, нарешті, показати нам свого Водяничка?

— Якщо ви справді вдовольнились, то я його принесу! — сказав Водяник.

Але тієї ж миті, як він хотів зайти до хати — винести сина, — диво дивне! — в ставку раптом стало зовсім темно! Хоч в око стрель!

— Рятуйте! Що це? — закричали пані.

— Та нічого! — відповів хтось басом. — Це всього-навсього я! Добрий день…

І кого ж вони побачили, коли чорна мла розійшлася? Болотяного водяника! Запливаючи в ставок, він гнав поперед себе цілу хмару мулу — оце й усе…

— О-о! Ласкаво просимо до нас! — вигукнув Водяничків батько. — Ми вже думали, що ти не прийдеш. А я саме хотів винести з хати нашого малого.

— Неси його! — сказав Болотяний водяник. — А я тим часом попоїм…

Він одразу ж потягнувся рудими руками до найближчої миски, — була та миска повна салату з колодязних жучків та стебел калюжниці, — і — раз, два, три — стала порожня! Потім Болотяник проковтнув півтарілки тушкованих жаб’ячих язичків з солоними личинками, а наостанку поласував залишками смаженої риб’ячої ікри.

— Конче треба підкріпитися, — сказав він, плямкаючи. — Мандрівка збуджує апетит.

Болотяник їв і їв, аж поки в дверях з’явився господар, несучи очеретяну колиску з Водяничком. Тут Болотяний водяник відразу забув про всі миски й тарілки, зірвався на ноги і вигукнув так захоплено, що мало не вдавився останнім шматком:

— Ого-го, це хлоп’я!

І всі водяники зі своїми дружинами, Криничник і Русалка з-під мосту Непомука з’юрмилися навколо очеретяної колиски й собі загукали в захваті. Та за хвилину Криничник з білою бородою підняв угору руку і, коли всі затихли, сказав:

— Не галасуйте, як на базарі! Побажаймо нашому Водяничкові щастя!

— Авжеж, авжеж! — підтримали гості.

І всі по черзі стали підходити до колиски й бажати Водяничкові щастя, здоров’я, довгого віку і всього-всього, що потрібне водяникові.

А Болотяник сягнув рукою в кишеню й витяг флейту. Коли настала його черга, він сказав:

— Нехай у тебе, хлопчику, завжди буде весело на серці!

І, вип’явши губи, заграв на флейті.

Ох, як же він грав на честь Водяничка! Весело було послухати, весело подивитися! З кожної дірочки, як тільки він приймав палець, водночас із звуком вилітала й пливла на поверхню ставка тоненька ниточка бульбашок. А що Болотяник, граючи, безперестанку погойдувався, нахилявся, обертався, то здавалося, наче бульбашки танцюють веселий танок.

Тоді тринадцять водяників і собі пішли танцювати з своїми дружинами. І Криничник з білою бородою, і Русалка з-під мосту Непомука теж ухопилися за руки і закружляли в танку. Та раптом усі стали як укопані і вражено втупилися у Водяничка: той непомітно видерся зі своєї колисочки і плавав, махаючи ручками й ніжками, навколо Болотяника.

— Хіба таке можливо? — здивовано спитав Водяник. — Ще молоко на губах не висохло, а він уже плаває!

— Як бачиш! — прошепотів Криничник і погладив свою білу бороду.

Більше й він не знав, що сказати.

А КРУТНИСЬ-НО, СИНКУ!

Незабаром Водяничок уже плавав, як дорослий. Він-бо й почав таки досить рано! Говорити малий також навчився швидко. Водяничата вчаться всього цього набагато швидше, аніж людські діти. Мабуть, тому, що вони ростуть У воді.

Спочатку Водяничок плавав тільки у світлиці. Та згодом батьки дозволили йому випливати в сіни і