Ярина Каторож - Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1

До початку занять ви мусите привести себе до ладу, поснідати і одягтись у форму. З восьмої до дев’ятої відбувається загальна розминка на шкільному подвір’ї. Присутність кожного учня — обов’язкова. З десятої до дванадцятої — заняття фізичного напрямку, до яких входять: загальна фізична підготовка, стрільба з лука, фехтування, біг, боротьба і плавання…

— Плавання? — схвильовано прошепотіла Лада.

— …після цього, з дванадцятої до другої у вас є час, щоб переодягтися, помитися і пообідати. З другої до шостої — теоретичні заняття: історія Циркути, географія, медицина і законознавство. Вечеря — о сьомій. О десятій — відбій. Все ясно?

Учні непевно загули.

— Коли я запитую, ви маєте чітко відповідати: «Так, Берне!» чи «Ні, Берне!» — гаркнув він десь над самим моїм вухом. Я мало не вдавилась. — Звертання по імені розповсюджується на усіх ваших вчителів, окрім директора Маїни. До неї звертатись: «Директоре Маїно!», і ніяк інакше. Зрозуміло?!

— Так, Берне! — гримнули учні.

— Ви, — Берн поглянув на кількох старших учнів, які щойно зайшли до їдальні зі стосами паперів і виглядали явно невдоволеними через те, що їм довелось пропустити сніданок, — роздайте першокурсникам усе потрібне!

Скоро переді мною на столі опинився план будівлі, на якому було позначено всі класи і приміщення школи, товстий зошит, перо й чорнильниця, а ще аркуш з розкладом. Я проглянула його — сьогодні, на щастя, була субота, отже, завтра вихідний. В першій частині дня стояла боротьба, а в другій — медицина.

— У вас є ще двадцять хвилин до першого заняття, тому, користуючись планом, віднесіть речі до своїх кімнат, переодягніться і приходьте до класів без запізнень. Аби не виникало проблем з орієнтацією в часі, зверніть увагу, що майже в кожному коридорі, а також у ваших кімнатах, стоять пісочні годинники з позначками. Їх справно перевертають чергові учні старшого курсу опівдні, тому час усюди правильний. В бібліотеці висить розклад і завжди вказано, яке зараз число і день тижня в Циркуті. На випадок, якщо заплутаєтесь чи зіб’єтесь. Усе, поспішіть.

— Вибачте, Берне! — озвався якийсь хлопець з-за сусіднього столу.

— Що? — Берн нахмурився.

— Ви казали, що буде плавання, але в розкладі його немає.

— Це розклад на осінь і зиму. Плавання буде навесні та влітку, бо зараз ви всі похворієте. Тільки учні останнього курсу пірнають в ополонку. Ще запитання?

— Ні, Берне!

— От і добре. Розходитеся.

Розділ З

Маїна холодно зміряла нас поглядом світло-сірих очей. Вона була трохи нижчою за мене і мала міцне, фізично досконале тіло. Чорний одяг облягав його так, що можна було побачити майже кожен м’яз, через що вона нагадувала агресивну чорну кішку. Я навіть знала, де кігті цієї кішки — заховані в лукові, що зараз стояв у кутку зали тренувань. Пообіч дарвенхардки стояло двоє — хлопець і дівчина, обоє в чорній спортивній формі з сірими пов’язками на правому передпліччі. Що означає ця пов’язка, я поки не знала. Шикуючись, я використала всю свою хитрість, аби опинитись у другому ряду — не вистачало ще на занятті з боротьби опинитись навпроти директриси, як учора. Благо, що тут було дві групи, тобто вісімдесят осіб, тож загубитись у натовпі виявилось легко, чого й прагнула більшість підлітків. У повітрі явно відчувався страх учнів. Адже викладачем цієї дисципліни була божевільна дарвенхардка.

— Вітаю, дванадцята і тринадцята групи. Це ваше перше заняття з боротьби. Я навчатиму вас увесь рік, і, можливо, наступний. Все залежить від вас. На другому році я обиратиму найсильніші групи з усіх.

Голос Маїни прокотився великою залою — вона була вдвічі менша від їдальні і розміщувалася поверхом вище. Усього, згідно з планом, навчальних залів у Сколісі було вісім. Тут теж стояли колони, що підтримували стелю, в кутках було складено мати, а на стінах висіла зброя — переважно дерев’яна.

— Познайомтеся з Уласом і Даною. Вони — учні другого курсу Дарвенхарду і проходять у нас обов’язкову шестимісячну практику. — Маїна розвела руки і вказала на тих, хто стояв пообіч неї. — Улас і Дана — мої особисті помічники. Ставтесь до них з відповідною повагою. Почнемо з розминки. Ви маєте стати гарними бійцями, а такі обов’язково мають вміти дихати. Правильно дихати. Це перше правило — завжди слідкуйте за тим, чи достатньо у ваших легенях повітря і чи не перехопило вам дух.

Насправді все пройшло не так і погано. Ми робили плавні вправи, ніхто нікого не вбивав. Маїна ходила поміж рядами учнів і командувала, а Улас і Дана показували, як правильно виконувати вправи. І, хоч вони й не були ще повноцінними дарвенхардцями, та їхня граціозність зачаровувала. Як би я не ненавиділа белатів, і надто метеїв, котрі стають їхніми прихвоснями, перетворюючись на дарвенхардців, служачи із завойовниками пліч-о-пліч, я не могла не визнати їхньої відмінної фізичної підготовки. Виконуючи найлегші вправи, я собі здавалась неповороткою дитиною. Я заточувалась і зойкала. Втішало, що більшість учнів поводились так само.

Маїна не особливо чіплялась і більше мовчки спостерігала за нами. Кілька разів пройшла повз мене, нічого не сказавши на мої неповороткі рухи, що мене несказанно втішило.

Медицина виявилась заняттям менш рухливим, але довге сидіння за партами компенсувалось тим, що наш вчитель виявився найгарнішим і найколоритнішим дарвенхардцем, якого я досі бачила. Не скажу, що це пом’якшило моє негативне ставлення до вчителів, але дивитись на нього було приємніше, аніж на холодну Маїну чи вічно похмурого сивого Берна. Вчитель Ільяс народився не на території нашої частини Циркути — в його вимові відчувався сильний акцент. Високий, чорнявий, з хвилястим волоссям нижче плечей і бородою, Ільяс завідував великим приміщенням, повним трав, пляшок-банок-склянок та кісток. Причому як кісток людей, так і тварин.

— За увесь час навчання ви навчитесь лікувати не тільки людей, а й звірів. Здоровий кінь може врятувати вам життя в потрібний момент, а якщо знатимете,