Світлана Талан - Матусин оберіг

– Так! А ти хто і чому дзвониш з чужого телефона? – почула вона грубий чоловічий голос.

– Я – Карина, подруга Олесі. Зараз ти, тварюко, приїжджаєш до нас, ми викликаємо міліцію, і ти сам пишеш зізнання у зґвалтуванні! – нервово заявила дівчина.

– Я?! І кого це я ґвалтував?

– Не клей дурня! Олесю!

– Карино, ти не сповна розуму?! Олеся сама цього хотіла! Спитай у неї.

– Уже спитала. Костю, я не жартую! Або ти зараз же приїздиш сюди, або я телефоную в міліцію! – прокричала Карина у слухавку.

– Не треба, прошу тебе, – тихо озвалась Олеся. – Я не можу його бачити.

– Диктуй адресу, – сказав Костя.

Олеся знову натягнула на себе ковдру. Було спекотно, але її чомусь морозило.

– То нервове, – сказала їй Карина.

– Навіщо ти його покликала?

– Якщо сам не зізнається, то викличемо міліцію, і нехай усе з’ясують.

– Тоді про все дізнається Ігор. Я його втрачу. Я втрачу рідних, які мені не пробачать, – тихо промовила Олеся. – Мені їх шкода.

– А себе тобі не шкода? Будеш їздити додому, і Костя щоразу над тобою знущатиметься. Ти цього хочеш?!

– Ні. Я не знаю, чого я хочу, що мені робити і як жити. Карино, як це принизливо! Його руки торкалися мого тіла, він мене цілував, а потім… Він гидкий і бридкий! Ненавиджу його!

– Уявляю!

– Я взагалі не розумію, що було зі мною. Так, я випила той самогон, але ж не стільки, щоби втратити змогу рухатися. Невже я так сп’яніла від нього?

– А ти не думала, що Костя міг туди щось підсипати?

– Я нічого такого не помітила. Пили всі з однієї пляшки, і Костя при мені наливав із неї той клятий самогон. До цього я пила лише сік, який сама відкривала.

– Ось приїде Костя й спитаємо в нього!

Олесі хотілося стати невидимою, розчинитись у повітрі, коли почула голос зведеного брата. Сором обпік її з ніг до голови, і знову в пам’яті зароїлися спогади про вчорашній вечір. Олеся чула, як він привітався з Кариною й спитав, де Олеся. Дівчина почула, як наближаються його кроки до кімнати, і всередині все заклекотіло від люті. Ледь Костя з’явився перед нею, Олеся скочила з ліжка, підбігла до нього і з розмаху вліпила ляпас по обличчю. Він відсахнувся вбік. На мить у його очах промайнув вогник люті, потім погляд пом’якшав і став ніби здивованим.

– Олесю, за що?!

– Ти не знаєш, за що?!

Вона вдарила ще раз. Костя стерпів.

– Ще раз! – сказав він, підставляючи щоку.

Олеся з розмаху вдарила ще. І ще. Вона била щосили, ридаючи, лютуючи, вкладаючи в ляпаси всю ненависть до цієї людини. Карина підбігла до подруги, схопила її за руки.

– Олесю, прошу тебе, отямся, – попросила вона.

Карина повела Олесю до ванної кімнати, умила її холодною водою з-під крана, витерла лице.

– Усе, заспокойся. Ходімо поговоримо з ним.

Усі втрьох пішли на кухню, сіли за стіл. Олеся не відпускала руку Карини, не дивилася на Костю. Розмову почала Карина. Дівчина ще раз повторила свою вимогу – зізнатись у зґвалтуванні.

– Ніхто її не чіпав, – сказав він. – Олеся пішла до Ніни на день народження, вони там сиділи, їли-пили, не знаю, що ще робили, а коли я випадково зайшов до Ніни дорогою з роботи, вони обоє вже були напідпитку.

Олеся сумно всміхнулася кутиками губ.

– Що було далі? – допитувалася Карина.

– Далі? Я також випив із дівчатами.

– Далі!

– Далі Олеся з нами випила самогону й зовсім сп’яніла. Ти ж знаєш, що вона не п’є, тож спиртне подіяло на неї майже одразу. Напевно, їй стало зле, й Олеся пішла в спальню. Ми ще випили по сто грамів із Ніною, і я зайшов до Олесі, щоб подивитися, як вона там, – розповідав Костя.

Олеся знову переживала ті події, і їй стало зле. Не підводячись зі стільця, вона повернулася до Кості спиною, узяла зі столу чашку, налила в неї з крана води, випила раз, потім удруге.

– Олеся була в ліжку гола, – продовжив Костя. – Алкоголь подіяв на неї збуджуюче, і вона покликала мене до себе. Я підійшов, вона схопила за руку й притягла до себе. А я що? Я – чоловік! Коли перед тобою така гарна дівчина та ще й гола… Що я мав робити?

– Ти все брешеш! – сказала Олеся, не повертаючись. – Навіщо? Не хочеться за ґрати? А доведеться! Карино, викликай міліцію. Я згодна пройти медичну експертизу.

– Проходь! Але спочатку тебе змусять пройти експертизу на алкогольне сп’яніння, – сказав Костя майже спокійно. – Упевнений, що вона підтвердить, що і я, і ти вживали алкоголь. Чи не так, Олесю?

– Як і те, що ти мене зґвалтував, – додала Олеся.

– Я тебе не ґвалтував, ти сама цього хотіла, – карбуючи кожне слово, сказав Костя. – Навіть є свідок!

– Ніна? Вона не зможе збрехати! Ми з нею дружимо із самого дитинства! – нервово промовила Олеся. – Каринко, де мій мобільник? Я зараз зателефоную й поговорю з нею!

Костя зголосився принести телефон. Він пішов у кімнату, приніс мобільник, поклав на стіл. Олеся розвернулась, узяла його, набрала номер Ніни, увімкнула голосний зв’язок, щоб розмову чули присутні.

– Ніно, привіт, це я! – сказала Олеся. – Тут у нас Костя. Він, як ти знаєш, мене зґвалтував.

– Костя?! Тебе? – перебила її подруга. – Олесю, не сміши мене! Ти була п’яна як чіп і сама його затягла в ліжко! – розсміялася Ніна. – Ти й справді нічого не пам’ятаєш? Я заглянула в кімнату, а ви там таке на ліжку витворяли!

– Ніно, як ти можеш?! Навіщо ти брешеш?! – обурилась Олеся.

– Я брешу? То ти вирішила обмовити хлопця! Навіщо це тобі, Олесю? Хочеш від нього отримати гроші? Так і скажи, а то почала фантазувати!

– Ніно, ми ж дружили з тобою стільки років, – почала Олеся, і голос її зрадницьки затремтів. – Прошу тебе, скажи правду! Це для мене так важливо!

– Олесю, дорогенька, та хіба я коли тобі брехала?! Я завжди тобі допомагала. Пам’ятаєш? Гроші давала, коли ти жила в інтернаті, і зараз ладна чим завгодно допомогти. Але брехати… Вибач, Олесю, я не можу!

Олеся відімкнула телефон, перервавши розмову, яка не мала сенсу. Було зрозуміло, що Ніна покриває Костю й Олесі не вдасться нічого довести в міліції.

– Двоє проти однієї? – сказала Олеся, уперше боковим зором