Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

густа. Усмішка-персик не весні ж бо рада? Не вишнею цвітуть її вуста, А зубки — чом не зернятка граната? І ніжний в неї, як у Прялі[51], стан, Сніжинкою до неба з хуртовини, Тут качка — зелень, лебідь жовтим став: І сяяння смарагдів, блиск перлинний... То явиться, то в квітах заблука, Грайлива часом або знов сердита, У небесах над озером шукай — Пливе, пливе по вітру гордовито. Спішать зустрітись до брови брова Метеликами, мовлять не словами, І їм під ніжки стелиться трава, — Легкі, як в лотоса, ідуть за вами... Прозорість льоду, яшмова гладінь Утілилися в ній, відчути де ж там! Такий чудовий в барві молодій Цей візерунок на її одежі! Нема серед обраниць рівні їй, Вона — духмяний шпиль, нефриту грані, Утілилась принадність вся в одній — Дракона злет і фенікса ширяння! Із чим же простота її зрідні? Із сливою, в засніженій весні. Раніш цей чистий образ бачив де я? То — в інеї осіннім орхідея! У спокої — кому зрідні вона? То — найтихіша між бескеть сосна! Її з ким порівняння будуть вірні? З широким ставом при зорі вечірній! Манер звабливих в чім її закон? В болотних нетрях — рівня їй дракон! Як описати образ благородний? Він — місяць над рікою