Емерсон Т. Брукінґ - Війна лайків

Найпомітніший інструмент цих зусиль – «Россия сегодня» (Russia Today, або RT), державна інформаційна агенція, заснована 2005 року, із задекларованим наміром відкрити Росію світу. Спочатку це був досить нудний, традиційний речник. Однак, коли Росія переформатувала стратегію інформаційної війни, сутність та завдання цієї організації змінилися. Сьогодні RT – багата й унікальна медіаімперія, девіз якої можна знайти скрізь: від Московського аеропорту до автобусних зупинок поблизу Білого дому. Він звучить як «Питайте більше».

Спершу RT запустили 2005 року з бюджетом у 30 млн доларів на рік від російського уряду. До 2015-го бюджет підскочив приблизно до 400 млн доларів інвестицій у бачення цього ЗМІ як «системи озброєння» впливу. Велика державна підтримка, а також той факт, що незмінна головна редакторка Маргарита Симоньян одночасно працювала у виборчому штабі Путіна, спростовують будь-які заяви про незалежність RT від російського уряду. На столі редакторки навіть стоїть жовтий дротовий телефон без диска чи кнопок – пряма лінія з Кремлем. На питання про його призначення Симоньян відповіла так: «Це телефон, щоб обговорювати секретні справи».

Досяжність мережі RT неймовірна. Трансляції йдуть по всьому світу англійською, арабською, французькою та іспанською. Онлайн-досяжність ще більша. Контент просувають, окрім згаданих чотирьох мов, іще російською та німецькою. RT також популярний: має більше YouTube-підписників, ніж будь-який інший речник, навіть BBC та Fox News.

Завдання RT – не відкривати Росію світу, а радше показувати, в чому всі інші країни помиляються. Канал робить це, публікуючи різкі, часто глузливі повідомлення про політичних опонентів Росії, разом із захопливими матеріалами. Ці матеріали покликані підтримати та мобілізувати сили розколу всередині держав, які Росія вважає своїми супротивниками (націоналістичні партії в Європі, Партія зелених та різні праворадикали у Сполучених Штатах). Добре зробленою роботою вважається будь-який контент, що збурює та сіє сумніви. Підступні відео, призначені стати вірусними (головними хітами були «Анімовані геніталії» та «Газонокосарка вибухає»), пересипають неймовірними теоріями змови (RT просував усе: від заяв Трампа про історію народження Барака Обами до регулярних повідомлень про НЛО). Метт Армстронґ, колишній член Ради керівників з питань мовлення США, пояснив це так: «“Питайте більше” передбачає не пошук відповідей, а підбурювання безладу, хаосу та недовіри. Росіяни інспірують свою аудиторію полювати на міфи, вірити у фантазії та слухати фальшивих… “експертів”».

Після першого успіху RT з’явилася додаткова група ЗМІ, прямо чи опосередковано пов’язана з російським урядом, що дало змогу поширювати повідомлення та сенсаційні новини, створюючи більшу онлайн-інерцію. Sputnik International – «служба новин», створена за зразком інтернет-ЗМІ на кшталт BuzzFeed, з претензією «[покрити] понад 130 міст та 34 країни». Тим часом служба новин Baltica спрямована на аудиторію прибалтійських країн (членів НАТО) Естонії, Латвії та Литви. Добре фінансовані російські пропагандистські ЗМІ часто багато в чому переважають своїх місцевих медіаконкурентів.

Така сучасна мережа дезінформації здатна швидко запустити обман по всьому світу. У 2017-му, наприклад, армія США анонсувала проведення в Європі навчання за участю 87 танків. Так цю дещицю правди перетворили на статтю під заголовком «США посилають проти Росії 3600 танків – масоване розгортання НАТО вже триває». Першоджерелом цього брехливого повідомлення став Donbass News International (DONi), офіційний медіаресурс неофіційних російсько-сепаратистських частин України. Потім статтю на Facebook-сторінці DONi поширили через 19 різних ЗМІ: від служби новин норвезьких комуністів і веб-сайтів ультралівих активістів до нібито шанованих ЗМІ на кшталт «Центру досліджень глобалізації». Однак «Центр» насправді був онлайновим пунктом розподілу теорій змови з усіх питань, від «хімічних трас» (ідеї, згідно з якою загадковий літальний апарат таємно отруює повітря) до заяв, що Гілларі Клінтон стояла за групою педофілів із вашингтонської піцерії. Другий каскад повідомлень прочитали десятки тисяч людей. Потім ці повідомлення використали для нового поширення, під іншими назвами, офіційними російськими ЗМІ на кшталт RT, що збільшило досяжність історії в десятки разів.

Саме так під час холодної війни працювала операція «Інфекція». За винятком двох важливих аспектів. Завдяки Інтернету те, що колись забирало чотири роки, поширилося протягом лічених годин і досягло мільйонів людей.

Така стратегія також працює, щоб пом’якшити вплив будь-яких новин, шкідливих для Росії. Брехливі та непристойні заголовки публікуються, щоб затьмарити справжнє. Згадайте, як Еліот Гіґґінс та Bellingcat проникли крізь туман війни навколо катастрофи рейсу MH17, зібравши дані з відкритих джерел, щоб показати: поза всякими сумнівами, саме Росія доставила та укомплектувала людьми зенітний комплекс, що забрав 298 життів. Першою реакцією Росії було повне заперечення будь-якої своєї ролі у цій трагедії. Почалась атака на сторінку розслідування у «Вікіпедії» з наміром стерти будь-яку згадку про росіян. Потім з’явилася низка альтернативних пояснень, які проштовхували офіційні ЗМІ і які стрімко поширилися Інтернетом. Спершу росіяни звинувачували український уряд. Потім назвали винними «Малайзійські авіалінії». («Питання в тому, чому малайзійський літак летів над українською зоною бойових дій», – йшлося в одному заголовку. Автор статті не зважав на те, що літак рухався міжнародно схваленим маршрутом.) Після всього цього Росія вирішила розіграти жертву, заявляючи, що вона стала мішенню наклепницької кампанії Заходу.

Нагромадження доказів причетності до злочинів Росію не надто стримувало. Одразу після оприлюднення звіту Bellingcat, де було показано, хто випустив ракету, російські медіа заявили, що насправді щойно знайдене супутникове зображення показує останні секунди MH17. Ба більше, йому можна вірити, бо це зображення надав Російський союз інженерів і підтвердив незалежний експерт.

Фото було насправді неймовірне, адже показувало, як нещасний авіалайнер зазнає атаки українського винищувача. Очевидний доказ.

І очевидна підробка. На задньому тлі було помітно, що фото скомпоноване з багатьох супутникових зображень. Воно також зображувало неправильний тип атаки винищувача, а авіалайнер, нібито MH17, був просто поганою роботою у Photoshop. Потім стало відомо, що технічний експерт, який давав оцінку, насправді не мав диплома інженера. Тим часом голова Російського союзу інженерів пояснив походження фото так: «Воно надійшло через Інтернет».

Загалом російські медіа та посередники розкрутили принаймні шість теорій щодо трагедії MH17. І неважливо, що ці заяви часто суперечили одна одній. (На додачу до фейкового фото винищувача, ще один набір підробних супутникових зображень та відео мав показати, що поблизу місця катастрофи був не російський, а радше український ракетний комплекс і що лайнер був якось збитий і згори, і знизу.) Метою цих дій було посіяти сумніви – змусити людей подумати, як за такої кількості суперечливих тверджень одне може бути «правильнішим», ніж усі інші.

Такий стиль цензури нагадує поворот із твору Едґара Аллана По «Викрадений лист». У цьому відомому оповіданні паризька поліція скрізь полювала на лист шантажиста,