Харлан Кобен - Твоя перша остання брехня

що сталося потім?

— Вона переконала мене в доцільності своїх аргументів, — ледь помітна посмішка заграла на його вустах. — А я — своїх.

— Не розумію.

— Клер працювала на велику продажну корпорацію. Мала доступ до її внутрішнього кола.

Тепер дещо вимальовувалося.

— Ви переконали її зливати інформацію?

— Вона зрозуміла, що це благородна мета.

Майя замислилася.

— Що?

— Це було око за око? — спитала вона. — Клер погодилася знищити «Burkett Enterprises» в обмін на те, що аудіо не буде оприлюднене?

— Не так грубо.

А може, саме так?

— Тож, — сказала Майя, відчуваючи, що віднаходить відповіді. — Клер робила за вас брудну роботу. І це її вбило.

На його обличчя набігла тінь.

— Не лише Клер, — сказав Корі.

— Що ви хочете сказати?

— Вона працювала з Джо.

Майя на мить зупинилася, тоді похитала головою.

— Джо нізащо не виступив би проти своєї родини.

— Схоже, ваша сестра мала іншу думку.

Майя заплющила очі.

— Подумайте. Клер починає розбиратися, зрештою помирає. Джо починає розбиратися…

«Зв’язок, — подумала Майя. — Усі шукають зв’язок».

Корі вирішив, що знайшов його.

Але він помилявся.

— Джо вийшов на мене, коли ваша сестра померла.

— І що він сказав?

— Хотів зустрітися.

— І?

— Я не міг. Мусив триматися подалі від радарів. Певен, ви про це читали. Данський уряд намагався навісити на мене сфабриковані звинувачення. Я сказав йому, що можу знайти безпечний спосіб спілкування, але він хотів зустрітись особисто. Я вважаю, що він хотів допомогти. І, мабуть, знайшов таємницю, що стала причиною його смерті.

— Що мали розслідувати Клер та Джо?

— Фінансові злочини.

— А можна точніше?

— Знаєте, кажуть, що за кожним великим статком ховається злочин. Це правда. Я впевнений, можна знайти винятки, та якщо зазирнути під поверхню кожної великої корпорації, комусь обов’язково заплатили або ж хтось залякував конкурентів.

— А в цьому випадку?

— У родини Буркетт — довга історія хабарів серйозним політикам цієї країни та закордону. Пам’ятаєте гучну справу фармацевтичної компанії «Ranbaxy»?

— Трохи, — відповіла Майя. — Підробка ліків, щось таке.

— Майже. Буркетти щось подібне роблять в Азії, з одним зі своїх фармацевтичних холдингів під назвою «ЕАС». Люди помирають, бо ліки не відповідають вимогам, але поки що Буркетти змогли прикритися заявами про локальну некомпетентність. Коротше кажучи, вони заявляють, що нічого не знали, що всі тести вдалі і так далі. Це все брехня. Вони підробили інформацію, ми в цьому впевнені.

— Але довести не можете, — сказала Майя.

— Саме так. Нам потрібен інсайдер, щоб отримати цю інформацію.

— І ви відправили туди Клер.

— Ніхто її не змушував, Майє.

— Ні, її зачарували.

— Не ображайте розумові здібності своєї сестри. Вона знала про ризик. Вона була відважною. Я не примушував її. Вона хотіла зробити правильну річ. З усіх людей ви могли б це зрозуміти — вона померла, намагаючись викрити несправедливість.

— Не треба, — сказала Майя.

— Що?

Вона ненавиділа, коли люди порівнювали що-небудь із війною та солдатами. Зазвичай це було недоречно й звучало якось поблажливо. Проте зараз не до того.

— То ви вважаєте, що хтось із родини Джо вбив Клер, а потім і самого Джо, щоб зупинити викриття?

— А ви маєте впевненість, що вони вищі за це?

Майя про це думала.

— Вони можуть не бути вищими за вбивство Клер, — сказала вона, — але вони ніколи не приберуть когось зі своїх.

— Може, і ваша правда, — він потер обличчя рукою й відвернувся. З іншої кімнати лунала пісня «Будь нашим гостем», з «Красуні та чудовиська», додаючи нового відтінку рядкові «спробуй наші послуги».

— Однак, — продовжив він, — я гадаю, що Клер знайшла ще дещо. Щось більше, ніж маніпуляції з тестами ліків.

— Тобто?

Він знизав плечима.

— Не знаю. Лулу говорила, ви знайшли її другий телефон.

— Так.

— Я не розповідатиму про нюанси нашого зв’язку, те, як дзвінки переадресовуються через темну мережу й нарешті доходять до мене. Та все одно. Ми погодилися зберігати радіомовчанку. Погодилися зв’язуватися лише тоді, коли вона буде готова передати мені остаточний матеріал або в разі надзвичайної необхідності.

Майя нахилилась уперед.

— Але Клер подзвонила.

— Так. За кілька днів до смерті.

— І що вона сказала?

— Що знайшла дещо.

— І це не підробка ліків?

Він кивнув.

— Дещо потенційно масштабніше. Сказала, що поки складає все докупи, але хоче надіслати мені перші докази, — він замовк, дивлячись уперед своїми блідими блакитними очима. — Тоді ми говорили востаннє.

— Вона надіслала перші докази?

Він кивнув.

— Саме тому ви тут.

— Що?

Але, звісно ж, вона знала. Йому було відомо, де вона — відомо про візит до клубу, про розмову з Лулу, про те, що вона за ним слідкувала. Корі Рудзинські не просто так це влаштував. Він мав на те причини.

— Ви тут, — сказав він, — щоб я вам показав знахідку Клер.

— Його звати Том Дуґласс, з двома «с».

Корі передав їй роздруківку. Вони досі сиділи в приватній кімнаті стрип-клубу. Чудове місце для таємних зустрічей. Ніхто не звертає уваги на вас і не хоче, щоб ви звертали увагу на нього.

— Це ім’я вам щось говорить? — спитав Корі.

— А мусить?

Він знизав плечима.

— Просто питаю.

— Ніколи про нього не чула, — сказала Майя. — Хто він?

Згідно з роздруківкою, до «Tom Douglass Security» щомісяця надходило дев’ять тисяч доларів.

Майя помітила очевидне: таку ж суму начебто таємно отримував Роджер Кірс.

Це збіг?

— Том Дуґласс працював приватним детективом у містечку Лівінгстон у Нью-Джерсі. Дрібний бізнес, на одного. Переважно робота зі шлюбами, перевірка особистої історії. Вийшов на пенсію три роки тому, але гроші й далі надходять.

— То, може, це й законно. Приватний консультант-детектив. Вийшов на пенсію, однак найбільшого клієнта зберіг.

— Я б погодився. Тільки от ваша сестра явно вважала, що тут дещо більше.

— Наприклад?

Корі знизав плечима.

— Як це ви її не розпитали?

— Ви не розумієте, як ми працюємо.

— О, здається, розумію. То коли Клер вбили через це, ви подзвонили в поліцію?

— Ні.

— І не розповіли їм, що вона розслідувала?

— Я вже казав, мені було потрібно триматися поза радарами, коли вона померла.

— Не «померла», — сказала Майя. — Її катувати й убили.

— Я знаю. Повірте, я все розумію.

— Але не настільки, щоб допомогти знайти її вбивцю.

— Наші джерела вимагають конфіденційності.

— Ваше джерело вбили.

— Це не змінює наших зобов’язань перед нею.

— Яка іронія, — сказала Майя.

— І яка ж?

— Ви так уболіваєте за світ без таємниць. Але ж зі створенням і збереженням своїх у вас ніяких проблем нема. А як же утопія про все-має-бути-відкрито?

— Це нечесно, Майє. Ми навіть не знали, що її вбивство пов’язане з нами.

— Звісно