Джордж Орвелл - 1984

на поле, що розкинулося перед ним, і у нього з’явилося дивне відчуття повільного упізнавання. Йому був знайомий цей краєвид. Він упізнав старе, витоптане копитами пасовище, яке перетинала стежка, і на якому то там, то тут виднілися кротячі нори. На протилежному боці дерева стояли нерівним живоплотом, і на слабкому вітрі ледь помітно ворушилося віття в’язів, а їхнє листя легенько тремтіло, як розплетене жіноче волосся. Він не сумнівався, що десь поруч, але невидимий звідси, має дзюркотіти струмок із зеленими заплавами, в яких снує срібляста риба.

— Тут є поблизу струмок? — прошепотів він.

— Так, є. Власне, він протікає на сусідньому полі. У ньому водиться риба, досить велика. Можна побачити, як у заплавах під вербами рибини ворушать хвостами.

— Це майже Золота Країна, — прошепотів він.

— Золота Країна?

— Це не справжнє. Краєвид, який я іноді бачу уві сні.

— Поглянь! — прошепотіла Джулія.

За п’ять метрів від них, на гілку, що росла майже на рівні їхніх облич, сів дрізд. Можливо, він їх не бачив, бо був на сонці, а вони — у затінку. Він розгорнув крила, потім акуратно склав їх, нахилив на мить голову, ніби хотів уклонитися сонцю, і заходився співати. У полудневій тиші гучність його співу приголомшувала. Зачаровані, Вінстон і Джулія пригорнулися одне до одного. Музика пташиного співу лунала і лунала, хвилина за хвилиною, з дивовижними варіаціями, жодного разу не повторившись, ніби пташка зумисне демонструвала свою віртуозність. Іноді вона замовкала на кілька секунд, розгортала і складала крила, потім роздимала плямисті груди й продовжувала співати. Вінстон відчув певну пошану до неї. Для кого, для чого співала ця пташка? На неї не дивився ані її друг, ані суперник. Що примушувало її сидіти на узліссі й заповнювати порожнечу своєю піснею? Він подумав, а чи справді тут немає захованого десь поблизу мікрофона? Він із Джулією розмовляли лише пошепки, й пристрій не міг уловити їхніх слів, але він міг записати спів дрозда. Можливо, десь якийсь маленький, схожий на жука чоловічок уважно дослухався — слухав пташиний спів. Тремтливий потік музики витіснив усі думки з голови Вінстона. Здавалося, на нього виливалася якась мелодійна рідина і змішувалася із сонячним світлом, що пробивалося крізь листя. Він перестав думати і зосередився на відчуттях. Стан дівчини під його пальцями був пружним і теплим. Він повернув її так, щоб вони опинилися обличчям до обличчя. Здавалося, її тіло розчинилося в ньому. Хоч би куди мандрували його руки, воно пропускало їх у себе, наче вода. Їхні вуста злилися, цей поцілунок відрізнявся від тих твердих поцілунків, які у них були раніше. Коли їхні обличчя відхилилися, обоє глибоко зітхнули. Пташка злетіла і, гучно виляскуючи крильми, полетіла геть.

Вінстон схилився до її вуха:

— Тепер, — прошепотів він.

— Не тут, — прошепотіла вона йому у відповідь. — Ходімо до нашої криївки. Там безпечніше.

Швидко, іноді потріскуючи хмизом під ногами, вони повернулися на галявину. Коли опинилися всередині кільця молодих деревець, вона обернулася до нього. Обоє трохи засапалися, але в кутиках її рота знову з’явилася усмішка. Вона стояла, якусь мить дивлячись на нього, а тоді намацала змійку свого комбінезона. Усе відбувалося, як у його сні. Майже так само швидко, як він собі уявляв, вона зірвала із себе одяг, і коли відкидала його убік, то зробила це таким величним жестом, який, здавалося, руйнував цілу цивілізацію. Її тіло зблиснуло на сонці білизною. Але якусь мить він не дивився на її тіло, його погляд прикипів до вкритого ластовинням обличчя з його ніжною сміливою усмішкою. Він опустився біля неї навколішки і взяв її за руки.

— Ти це робила раніше?

— Звичайно. Сотні разів — принаймні не один десяток.

— З членами Партії?

— Так, тільки з членами Партії.

— І з членами Внутрішньої Партії?

— Ні, з цими свиньми ні. Але багато з них захотіли б, якби у них був найменший шанс. Вони зовсім не такі святі, яких удають.

Його серце стрепенулося. Вона робила це десятки разів. Він хотів би, щоб вона робила це сотні разів — тисячі. Усе, що натякало на зіпсутість, виповнювало його дикою надією. Хто знає, можливо, насправді Партія прогнила, а її культ енергійності і самозречення лише виверт, що приховує неміч. Якби міг, він би радо позаражав їх усіх проказою або сифілісом! Зробив би все, аби вони прогнили, ослабли, надірвалися! Він потяг її вниз, і вони опустилися навколішки обличчям до обличчя.

— Послухай. Що більше чоловіків ти мала, то більше я тебе кохаю. Ти це розумієш?

— Так, чудово розумію.

— Я ненавиджу невинність, я ненавиджу цноту! Я не хочу, аби хоч десь існувала доброчесність! Я хочу, щоб кожна людина була зіпсутою до кісток.

— Тоді, любий, я тобі підходжу. Я зіпсута до кісток.

— Тобі подобається робити це? Я маю на увазі не тільки себе. Я маю на увазі взагалі сам процес.

— Я це обожнюю.

Це було навіть більше, аніж він сподівався почути. Не просто кохання до однієї людини, але тваринний інстинкт, проста нерозбірлива жага: ось та сила, яка зітре Партію на порох. Він притиснув її до трави із розсипаними на ній дзвіночками. Тепер усе відбулося легко. Незабаром їхнє дихання уповільнилося, і, знесилені, вони розплели обійми. Сонце стало припікати. Їх почало хилити на сон. Він простягнув руку, взяв відкинутий комбінезон і прикрив її. Майже відразу вони провалилися в сон і проспали з півгодини.

Вінстон прокинувся першим. Він сів і почав розглядати вкрите ластовинням обличчя дівчини, яка ще мирно спала, підклавши під щоку долоню. Гарним у неї був, либонь, лише рот. Якщо придивитися уважно, навколо очей вона мала кілька зморщок. Коротке чорняве волосся було надзвичайно густе і м’яке. Він пригадав, що досі не знає ані її прізвища, ані де вона мешкає.

Молоде сильне тіло, тепер уві сні беззахисне, викликало у ньому бажання захистити його. Але те почуття шаленої ніжності, яке опанувало його під час співу пташки, повністю не повернулося. Він підняв комбінезон і почав розглядати її гладенький лівий бік. У давні часи, подумав він, чоловік дивився на тіло дівчини, вважав його жаданим, і це все. Але сьогодні не можна просто кохати і просто хотіти. Зараз жодна емоція не є чистою, бо все змішалося зі страхом і ненавистю. Їхня пристрасть була битвою, а її завершення — перемогою. Це був удар по Партії. Це був політичний акт.