Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля

Розділ 26. Шлях додому

“Інтерсіті” зі свистом пролетів стрілки між плутаними коліями, і велично спинився на пероні Київського вокзалу під запис “Києве мій”. Під нього він відправлявся до столиці, під нього прибував на вокзал. Машиніст притер сріблясту стрілу потяга міліметр в міліметр до платформи.

Інна порожнеім поглядом спостерігала за метушнею на вокзалі, і отямилася лише коли до неї донісся голос диспетчера вокзалу:

— Шановні пасажири, потяг номер сімсот двадцять чотири сполученням Київ-Харків прибув до першої платформи.

Вона кинулася в зручному кріслі, перелякано поглянула на табло в вагоні. Так і є, літери складалися в слова “Полтава-Київська”. Вона судомно схопила сумку, що стояла в неї на колінах, і стрімко промчала до виходу. Провідник люб’язно посміхнувся їй, побажав гарного вечора. Інна кивнула йому і ступила на прогрітий сонцем перон. Знайомі здавна звуки огорнули її, ніби легкий шалик, накинутий на плечі. Проти волі вона всміхнулася, ступаючи у тінь старої світлої будівлі з дугою синіх літер на світлому фоні, що вигнулися над півсферичним вікном.

— Інна Валеріївна? — до неї ступив високий молодий чоловік з випаленим сонцем русявим волоссям, що було зібране в довгий хвіст.

— Ми знайомі? — запитала вона у відповідь, оглядаючи незнайомця з голови до ніг.

— Я від Юрія Святославовича, — чемно пояснив він. — Мене звуть Костя. Прошу зі мною.

Інна хотіла було збрикнути, заявити, щоб цей Костя йшов геть разом із своїм хвостом і Юрієм Святославовичем, але потім згадала, чому вона тут. Гонор, що було почав штовхати її до суперечки, миттєво вщух, вона втомлено кивнула і слухняно пішла за чоловіком.

Перед вокзалом на них чекало авто. Доволі великий джип, Інна не надто розбиралася в нових моделях авто, і незрозуміла закорючка на капоті їй нічого не сказала. Мовчазний Костя відкрив задні дверцята, і Інна пірнула в затишний прохолодний салон, наповнений ароматом цитрусів і свіжої випічки.

— Олег попросив круасанів з шоколадом, — ніби вибачаючись за “несанкціоноване” амбре, буркнув Костя через плече.

— Як він? — не втрималась Інна.посміхнувся 

— Рветься з палати. Юра… Юрій Святославович… Чекає, може ви якось вплинути зможете, — дуже просто і, разом з тим, якось тепло промовив чоловік, і завів авто. — Він буде в порядку, правда.

Морот тихенько загарчав, джип плавно вирулив з поворотного кільця перед вокзалом на вокзальну, а далі Зіньківською вздовж ТРЦ “Київ” помчав, набираючи швидкість, до розвилки на Соборності.

— Навпростець? — криво всміхнулась Інна.

— Зекономимо час на світлофорах. Не хочу маршрутки підпирати, — гмикнув Костя, і акуратно вклинив джип на Тролейбусну вулицю.

Інна посміхнулася своїм думкам. Давненько вона не була в цих місцях. Три роки вже… А колись усі ці вулички було ходжено вздовж та впоперек, усі ці провулочки і спальні райони. А тепер вона ледь впізнавала місто.

Костя мовчки вів джип, поглядаючи на неї у дзеркало заднього виду. Чи то він такий мовчазний по життю, чи то просто давав своїй пасажирці час упізнати місто після довгої відсутності. Він звернув на Шевченка, і Інна з посмішкою помітила, що стара шашлична, в якій вони святкували її день народження, останній у статусі дружини Юри, й досі стоїть на місці. Стару вивіску “Шашличний двір” замінила пафосна назва “Мюнхен”, але це все ще була та сама шашлична.

— Юра каже, що там найкращий шашлик в місті, — помітивши її погляд, озвався Костя.

Інна промовчала. Її думки метнулися від спогадів про минуле до теперішнього часу. Що буде в лікарні? Як Олег? І… Юра? Він там?

А джип між тим звернув на Сінну. Костя притиснув педаль газу, і вони в “зеленій смузі”, швидко промчали позаду “Конкорду”.

— Зараз зріжемо дворами! — коли попереду засвітилися червоні вогні світлофорів на Європейській, Костя різко заклав вправо на Лялі Убийвовк.

Інна пирхнула. Юра теж не любив світлофори. І теж завжди казав “Зріжемо дворами”. Схоже, свого помічника він вимуштрував за своїм образом та подобою.

Схоже, в неї починалася істерика. Інна міцно стиснула ручки сумочки, аби вгамувати тремтіння в пальцях. Їй варто тримати себе в руках. В неї син в лікарні невідомов в якому стані, а вона минуле згадує. Щасливе минуле з його батьком…

До біса! В Юри нова сім’я. А вона мусить переконатися, що з Олегом все гаразд! “З ним все гаразд, — зауважив внутрішній голос, — Він круасанів захотів!. Та Інна веліла голосу заткнутися і зосередилася на дорозі.

В лікарню вона мало не забігла. Якась пані в білому халаті щось крикнула їй услід про бахіли, але ту пані узяв на себе Костя. За мить він наздогнав Інну, акуратно під лікоть направив в сторону ліфта, а потім, коли кабіна спинилася на потрібному поверсі — у бік палати.

Юра був там. Проте Інна спочатку метнулася до ліжка, на якому, білий, ніби простирадло, напів лежав Олег.

— Якого чорта ти робив перед машиною? — проти волі вирвалося в Інни, коли вона побачила свого сина живим, хоч і трішки пом’ятим. — Ти правила дорожнього руху вчив,а би порушувати?!

— І я радий тебе бачити, мамо, — Олег на мить знітився, але одразу ж гордовито задер підборіддя, зблискуючи очима. — Ви вирішили мене довести, так? Я ще раз кажу: той ідіот сам на тротуар вилетів!

— Збав тон, ти ж з матір’ю говориш! — тихо, але вагомо промовив з кутка, в якому стояв, Юрій, і Інна ледь стримала тремтіння.

А вона й забула, який в колишнього чоловіка глибокий і мелодійний голос. В Олега теж такий буде з віком, коли спаде юнацька дзвінкість. Якщо, звісно, він раніше нікуди не встромить свою голову.

Інна глибоко вдихнула і повільно повернулася обличчям до колишнього. Уся накопичена в ній напруга, увесь страх і нервовість, всі емоції, що вона так старанно тамувала на шляху з Києва до лікарняної палати сина так і рвалися назовні. Вона задерла підборіддя вище, аби поглянути в глибокі сині очі колишнього чоловіка, і крізь зуби процідила:

— Згадав за виховання!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍