Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Все відбулося так швидко… Кіра зафіксувала в свідомості лише ту мить, коли Олег сильно штовхнув її з криком: “Твкай!”, потім скрегіт гальм, чийсь приглушений крик.. А от вона вже сидить на асфальті, боляче вдарившись головою об стовп, поблизу якого опинилася. Вона зрозуміла, що той стан, про який писали в книгах : “Аж зірки в очах засвітилися” — це не перебільшення і не метафора. Вона реально побачила темряву, в якій миготіли маленькі жовті вогники. Потім темрява поступово розсіялася, і дівчина побачила Олега, який непорушно лежав на асфальті.
Над ним схилилися якісь жінки, одна з них головно кричала:
— Швидку! Викликайте швидку і поліцію!
Оці її слова про поліцію підтвердили найгірший Кірин здогад.
“Вони його вбили! — подумала вона. — Позбулися його, і так само позбудуться мене!”
Сльози засліплювали, в голові шуміло, вона була на межі втрати свідомості. Хотіла підбігти до Олега, але раптом почула голос, у якому впізнала свого дядька. Він усе наближався.
Кіра підхопилася на ноги і кинулася бігти. Вона не розьбирала дороги, їй здавалося, що серце от-от вискочить із грудей. Ще ніколи вона не бігала так швидко. Перед очима миготіли дерева, будинки, людські постаті. А вона все мчала вперед, не розбираючи дороги.
Спинилася, лише коли зовсім вибилася з сил. Постояла трохи, нахилившись вперед і спершись руками об коліна, та важко дихаючи. Потім розігнулася і озирнулась навколо. Ноги “на автоматі” привели її до рідного будинку. Вірніше, він колись був її рідним.
Колись з цих воріт виїздила татова автівка, він відвозив Кіру до школи, а тоді їхав на роботу. Об цей камінець поруч із парканом, вона колись боляче розбила коліно. А на цьому кущі бузку знайшла квіточку з сімома пелюстками і з’їла. Тільки чомусь щастя не настало, а навпаки…
Вона жадібно дивилася на подвіря будинку через металеві грати паркану. На подвір’ї до заасфальтованій доріжці їздила на велосипеді дівчинка років п’яти. Проїжджаючи повз Кіру, вона повернула голову і поглянула на неї.
— Привіт, — тихо сказала Кіра. — Як тебе звуть?
— Катя, — відповіла дівчинка, пригальмувавши, але близько не підходила.
— Ти тут живеш? У цьому будинку?
Мала кивнула.
— А я теж колись тут жила, — не втрималоася вона.
Раптом хтось підійшов позаду і торкнувся її плеча, аж Кіра підскочила і відсахнулась.
Перед нею стояла білява симпатична жінка років двадцяти п’яти.
— Що тобі треба від моєї доньки? — суворо запитала вона.
— Е-е-е… Нічого, — пробурмотіла Кіра. — Вибачте, я просто дорогу запитала…
Її серце калатало з шаленою швидкістю. Вона не знала цієї жінки, якій дядько з тіткою продали чи здали в оренду будинок Кіриних батьків. Але раптом вона знає її, Кіру? Подзвонить зараз дядькові чи тітці, і вони знову запруть її у в’язницю?
— Вона сказала, що теж тут жила, — раптом озвалася дівчинка. Її очі хитро блищали.
— Он як… — жінка уважніше придивилася до її обличчя. — Ти донька Грицаїв?
Кіра, не мовивши більше жодного слова, повернулася й побігла далі вулицею. Чула лише гавкіт собак і свист вітру у вухах. Відбігши достатньо, як їй здавалося, далеко, озирнулася. Її ніхто не наздоганяв. І все ж вона знову побігла, хоча, здавалося, сили вже зовсім покинули її…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля», після закриття браузера.
