Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

Менеджер переконав хазяїна взяти для виконання тієї роботи, яку колись робила українка, свою юну дружину і двох молодесеньких студенток. Троє дівчат приїхали в Канаду навчатися, але і дня не були в коледжі. Туманно уявляють, де той коледж знаходиться. Українка мала дозвіл на роботу, але не захотіла офіційно оформляти своє працевлаштування в мотелі, отримувала погодинну оплату 16 доларів, на 2 долари більше, ніж коли б її оформити офіційно і сплачували податки з її зарплати. Студентки не мали дозволу на роботу, зарплату отримували готівкою, але менеджер добився у хазяїна, щоб їхня оплата була 17 доларів. Замість колись однієї виснаженої та замученої великим обсягом роботи українки нині по номерах мотелю пташиною зграйкою стрибають 3, а то 5 молодесеньких студенток, щебечуть і радують гостей своїми веселощами та красою. Господар мотелю теж не натішиться новими співробітницями й у своєму трудовому колективі став частіше відзначати національні індійські свята. Часто канадці працюють повільно й виконують мало роботи.

Ми жили в будинку поруч з невеличким парком, який мав лише 2 лавочки і 2 маленьких квітники, так, щоб його прибирати на двох величезних пікапах приїздило 10 молодих людей, можливо, навіть студентів, і працювали зранку до обіду. Робота не кипіла, як в Україні, а спокійно пливла саме стільки, скільки було виділено часу для її виконання. Ніхто не сидів, не говорив телефоном, як в Україні. Весь час всі були в повільному задумливому русі, іноді перекидалися кількома словами. Я б в молодості такий обсяг роботи за такий самий час міг зробити й сам. Мій внук, який разом зі мною спостерігав за прибиральниками – садівниками задумливо сказав:

-Дурня клеять.

Не треба так вже дуже ідеалізувати Канаду і канадців, як це роблять компанії, що перетворити Канаду на бренд, а з туризму й імміграції до Канади, навчання в цій країні зробили величезний бізнес по всій планеті та всіма мовами розповідають різні гарні казки про Північну Америку. Коли блогери чи ті, хто рекламує Канаду, розповідають про канадців як про щирих та відкритих людей, то це неправда. Злих та лицемірних людей стільки ж, скільки й в Україні. Так, канадці привітні, усміхнені, виховані. Від багатьох канадців я постійно чую «вибачте, вибачте». Канадці, ну, дуже обережні та ощадливі. В Україні жадібних людей вистачає, а в Канаді, щоб хоч трішки щедрих майже не зустрічав, а, щоб «душа відкрита всьому світу» так взагалі я не бачив! На що можете розраховувати, так це на те, що канадці вам віддадуть свої непотрібні речі. Канада – країна мільйонерів. Ми жили на хуторі з 25 будинків. Крім нас на хуторі більше ніхто не винаймав житло. Донька разом з сусідкою – домогосподаркою, великою шанувальницею чуток та пліток, проаналізували всіх мешканців довкола і виявилося, що кругом одні лише мільйонери. Домогосподарка відкрила нам кімнату з одягом, забрала кілька речей і каже:

-Беріть, що хочете. Все одно все віддам бідним.

Багато канадців носить одяг лише один сезон. А я пам’ятаю, як дехто з моїх односельців вихвалявся:

-Цей одяг ще мій прадід носив.

Хоча іноді на, так званих, «гаражних ярмарках» (весь непотріб канадці зберігають, як правило, у своїх гаражах) таке сміття хочуть продати, що за голову хапаєшся. Мені вже набридло вислуховувати скарги та насмішки українців над жадібністю канадців. Грошей вам не дадуть та й не позичать – ідіть до банку! Економлять не всьому навіть і мільйонери.

У Канаді фасують сміття по 3 видах, яке потім виставляють у баках біля будинків і сміттярі забирають його раз на тиждень. Кожен вид сміття потрібно пакувати в кульки й окремо складати до власних баків чи контейнерів. Я жив у канадських селах і не бачив, щоб хтось не фасував сміття. Односельці більше слідкують за поведінкою один одного та й хоч зрідка перекидаються кількома словами, а то й стоять та говорять ні про що. А от у великих містах багато людей не фасують сміття і ніхто особливо не звертає на це уваги: я запитав чому не фасують – економлять на придбанні дуже дешевих кульків.

Канадці нізащо не покажуть, що у них є гроші, поводять себе, наче живуть від зарплати до зарплати. То як же тоді у вас опинилися такі дорогущі авто й будинки?

-Та, то все в кредит, з ними скільки мороки та витрат, ні копійки не лишається.

Зате, канадці люблять волонтерити. Канада - країна волонтерів. Життя привчило багатьох трудитися. Зробило кого патологічно жадібним, а когось занадто економним. Розуму це додало не всім. Канадські бізнесмени хвастаються, що продають свої послуги і товари низької якості місцевому населенню по захмарних цінах. Комерсанти з інших країн тільки лікті кусають. Знайомий автодилер зятя весь час розповідає які канадці довірливі та як легко їх умовити робити дорогі непотрібні їм покупки. Діти винаймають будинки за 2,5 – 3 тисячі доларів на місяць, але власники самі прибирали та готували житло до заселення, хоч могли за 50-100 доларів найняти когось.

Продукти в магазинах прекрасні, єдина моя претензія до хліба – багато буханок різних сортів можна здавити долонею і засунути до кишені, але тут на це ніхто не звертає увагу, а моя дружина весь час випікає хліб у духовці й він такий щільний, як і в Україні. Можна знайти гарну їжу, але в різних крамницях, доведеться поїздити, тому багато канадців не напружуються і на цілий тиждень скуповують продукти в одному і тому самому супермаркеті. Деякі українці мають кафе й у них немає проблем з достатньою кількістю відвідувачів. Я запитував у багатьох земляків чи їли вони в Канаді смачну їжу. Лише, коли готували собі самі! Хоч у Торонто безліч кафе з національними кухнями, мабуть, всіх країн світу. І повсюди національні страви готують саме люди тієї національності, чия й кухня.

Канадці особливо не спілкуються між собою. У Канаді головне робота, а, ще точніше, гроші. Часто люди не можуть більше ні про що думати. В Україні свободу багато людей розуміє як можливість безкарно говорити, обурюватися та критикувати владу. Канадці, коли говорять про свободу, то мають на увазі гроші. Краще готівкові, які у них важко буде відібрати державі й з допомогою яких вони можуть робити те, що хочуть. Майже всі канадці, з ким я спілкувався, дуже милі й приємні, але мені траплялися і недалекі, малоосвічені, нерозвинені, надзвичайно у думках і розмовах зациклені на грошах, роботі,