Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

в унісон одне з одним, хай яка відстань їх розділяє. Вони мають якийсь засіб спілкування, чию природу ми не розуміємо. Логічно припустити, що аналогічні здібності притаманні й паршменам. Можливо, їм до снаги підняти повстання, навіть якщо заклику діяти не лунає.

Шаллан знайомилася з повідомленням, повільно киваючи.

— Ясно, ми маємо попередити інших.

— Гадаєш, я не намагалася? — спитала та. — Я писала вченим і правителям по всьому світу. Але більшість відкидають мою «параною». Аргументи, які з ходу переконують тебе, іншим здаються притягнутими за вуха.

Найбільше надій я покладала на подвижників, але їхні очі застує туман, що його напустила Ієрократія. А до того ж мої особисті переконання провокують у них скепсис щодо будь-яких моїх слів. Втішає хіба те, що з дослідженням захотіла ознайомитися моя мати. Ну й ще брат із дядьком можуть у таке повірити — тому ми, власне, й пливемо до них. — Ясна помовчала, зволікаючи. — Хоча Розколоті рівнини цікавлять нас і ще з однієї причини: там можна здобути докази, які переконали б усіх.

— Урітіру, — мовила Шаллан. — Те місто, яке ви шукаєте…

Принцеса знову кинула на неї різкий погляд. Про те прадавнє поселення підопічна спершу довідалася, потайки прочитавши нотатки наставниці.

— Ти й досі надто легко червонієш, якщо тебе загнати на слизьке, — зауважила Ясна.

— Вибачте.

— А ще занадто легко перепрошуєш.

— То мені… е-е… спалахнути обуренням?

Наставниця всміхнулася й, піднісши перед очі зображення Подвійного ока, задивилась на нього.

— Десь на Розколотих рівнинах криється таємниця. Таємниця, пов’язана з Урітіру.

— Але ж ви казали мені, що це місто не там!

— Усе правильно. Але шлях до нього — хтозна? — Жінка підібгала вуста. — За легендою, явити його зможе тільки Променистий лицар.

— На щастя, ми знаємо їх аж двох.

— Повторюю тобі: ні ти, ні я — не Променисті. Здатність відтворювати деякі з їхніх фокусів тут, мабуть, ні до чого. Нам бракує відповідних традицій та знань.

— Йдеться про потенційне зникнення самої цивілізації, адже так? — тихо спитала Шаллан.

Ясна не квапилася з відповіддю.

— Руйнації, — промовила дівчина. — Крім легенд, я знаю про них дуже мало…

— Внаслідок кожної з них людство зазнавало краху. Величні міста лежали в руїнах, промисловість занепадала. Рівень знань і розвитку щоразу знижувався до ледь не доісторичних показників, а відбудова зниклої цивілізації займала багато століть. — Наставниця позволікала й додала: — Хоча я вперто сподіваюся, що такі уявлення помилкові.

— Урітіру, — сказала Шаллан, стараючись не просто ставити запитання, а й прогнозувати ймовірні відповіді логічним шляхом. — За вашими словами, це місто було чимось на кшталт бази чи домівки Променистих лицарів. До розмови з вами я про нього не чула, і це уможливлює припущення, що в науковій літературі згадок про нього обмаль. То може, це одна з тих тем, котрими пройшлася цензура Ієрократії?

— Дуже добре, — похвалила її Ясна. — Хоча, гадаю, Урітіру почали сприймати як легенду навіть доти, а Ієрократія лише погіршила ситуацію.

— А якщо місто існувало до Ієрократії… і якщо шлях до нього був закритий після ренегатства Променистих… тоді воно може містити хроніки, що їх не торкалася рука сучасних учених. Достовірну, неперекручену інформацію про Спустошувачів і Приборкувачів сплесків. — Шаллан стрепенулася. — То ось чому ми взяли курс на Розколоті рівнини!

Переборюючи втому, наставниця всміхнулася:

— А й справді молодчина. Проведений у Паланеумі час був для мене дуже корисний, проте де в чому й розчаровував. Так, я знайшла підтвердження своїм підозрам щодо паршменів, але водночас виявила, що багато матеріалів тамтешнього книгосховища несуть на собі ті самі ознаки фальсифікації, що й інші документи, які я вивчала. Таке «підчищання» історії — вилучення згадок про Урітіру або Променистих на догоду воринському віровченню — страшенно обурює! А дехто ще питає, звідки в мене антиклерикальні настрої! Мені потрібні першоджерела. А до того ж існують перекази — їх я насмілюся взяти на віру — де Урітіру названо священним і вбезпеченим від Спустошувачів. Можливо, я приймаю бажане за дійсне, але я не така фанатична поборниця академізму, щоб відмовлятися від надії на дещо подібне.

— А що робити з паршменами?

— Спробуємо переконати алетійців позбутися їх.

— Це буде нелегко.

— Майже неможливо, — погодилася Ясна, підводячись, і заходилася ховати книги на ніч, спаковуючи їх у водонепроникну скриню. — Адже паршмени — ідеальні раби. Сумирні, слухняні. Наше суспільство занадто залежить від них. Щоб посіяти хаос, їм навіть не треба виявляти агресію — хоча я певна, що саме до цього і йдеться. Паршменам досить просто піти — і це викличе економічну кризу.

Перш ніж закрити скриню, вона дістала звідти якийсь том, а відтак обернулася до Шаллан.

— Без додаткових доказів нам не переконати всіх і кожного в слушності моїх слів. Навіть якщо брат мене послухає, не в його владі примусити великих князів позбутися їхніх паршменів. А ще я, щиро кажучи, боюся, що йому забракне сміливості ризикнути: адже вигнання паршменів може обернутися катастрофою.

— Але ж якщо вони накинуться на нас, катастрофи все одно не уникнути.

— Так, — погодилися принцеса, — і ми з тобою це знаємо. Можливо, в це повірить моя мати. Але ціна можливої помилки аж така колосальна, що… словом, нам знадобляться докази — численні й неспростовні. Тож треба шукати місто. Ми маємо знайти Урітіру за будь-яку ціну.

Підопічна кивнула.

— Я не хотіла звалювати весь цей тягар на твої плечі, дитино, — сказала наставниця, знов опускаючись на стілець. — Хоча маю визнати, що розмова на такі теми з людиною, яка не сперечається з кожнісіньким твоїм словом, приносить полегшення.

— Ясно, ми це зробимо, — запевнила жінку Шаллан. — Дістанемося на Розколоті рівнини й знайдемо Урітіру. Роздобудемо докази, які переконають усіх дослу́хатися до нас.

— Ах, що то значить молодість… — промовила принцеса. — Хоча інколи її оптимізм не завадить. — Вона простягла підопічній книжку, яку дістала зі скрині. — Променисте лицарство охоплювало орден Прядильників світла. Я знаю про них дуже мало, проте з усіх відомих мені джерел, найбільше інформації зібрано тут.

Шаллан зацікавлено схопила книгу. «Слова Променистого ордену», — значилося на палітурці.

— Йди читай, — звеліла наставниця.

Дівчина підвела очі від тому.

— А я ляжу спати, — пообіцяла їй Ясна, ледь помітно всміхаючись. — І годі вже няньчитися зі мною. Я не стерплю такого навіть від Навані.

Підопічна, зітхнувши, кивнула й вийшла з каюти наставниці. За нею хвостиком потягнувся Фрактал, який протягом усієї розмови не видав ні звуку. До себе Шаллан зайшла з куди важчим серцем, ніж вийшла. З голови не йшов вираз жаху в очах принцеси. Ясна Холін не повинна нічого боятися, чи не так?

Дівчина залізла на койку з отриманою книжкою та сферами в капшуку. Частині її єства не терпілося чимшвидше почати, але вона змучилася й повіки злипалися. А й справді: година була пізня. Якщо вона почне читати просто зараз…

Певне, ліпше було добре виспатися, а завтра на свіжу голову зануритися в навчання. Поклавши книжку на столику біля койки, Шаллан згорнулася калачиком і дозволила хитавиці заколисати себе.

Розбудили її крики, вереск і дим.