Ірен Кларк - Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк

— Думаєш, Арні? — поцікавився Андрій, мружачи очі.

— Більше нема кому. Його закрили дуже вчасно, щоб це був збіг. Але ж без доказів я йому хіба що суворий погляд можу пред’явити.

— А до чого тут Бритий?

— А ти слухай далі. Чув про Райзмана?

Андрій кивнув. Коли почула це прізвище, напружилася. Уже вдруге за останні дні чую його.

— Райзман в сусідньому обласному центрі вважався не просто ювеліром, він був як Швейцарський банк, тільки без реклами по телевізору. У нього можна було залишити на зберігання будь що за великі гроші. У Райзмана були зв’язки не тільки серед наших, а також  серед ментів і політиків. Його ювелірка була як нейтральна територія. Його магазин був чимось на кшталт готелю «Континенталь», тільки без Джона Віка і менших масштабів. Його поважали всі – від політиків до криміналу. Але Райзман помер. Рак, класика жанру. Але синок був не такий, як батько і на нього спробували натиснути. Серйозні люди не дали цього зробити, тоді його просто вбили. Син - це не його батько. Старого боялися і поважали, адже він за всі роки знав дуже багато різних таємниць. Але тут є нюанс. Перед смертю старий Райзман передав усе чуже добро іншому ювеліру вже в нашому місті, якому довіряв. Вгадаєш кому?

Андрій посміхнувся:

— Здогадуюсь. Ти хочеш сказати, що Арні заслав Бритого до нього? Що він сподівався знайти?

— Я думаю, що всі матеріали, хто злив Гору не просто зникли, а їх передали на збереження Райзману в свій час. Ти ж розумієш що те, що в них – це просто бомба. Позбуватись їх не стали, адже ними могли тримати його за яйця.

— То виходить, Бритий шукав ці документи?

— Саме так. І от питання: знайшов він їх чи ні? Бо, як бачиш, вчасно його «прибрали».

— Думаєш, Арні замітав сліди?

— Не схоже. Він зараз психує, як мій сусід, коли намагається припаркуватися з першого разу. Кажуть, у нього була коханка, яка йому все зливала. Але ніхто не знає, хто вона. Думаю, Арні не довіряв Бритому і міг підіслати її до нього. Адже бабу ніхто боятись не буде. Але він не знав, що вона сестра Бритого. 

— Ганна?

— Ймовірно. Мало людей знало, хто насправді його сестра, адже він навмисно не світився з нею ніде і намагався ніколи не згадувати.  Навіть я тільки сьогодні дізнався. І судячи з того, що її також вбили, вона дуже багато знала. Але Арні точно нічого не отримав. Він зараз зовсім збожеволів, нервує і зривається на людях.

Андрій задумливо потер підборіддя.

— Тобто, якщо документи таки не знайшли, їх може знайти онучка?

— А можливо і знайшов, тоді все ще гірше, адже хтось Бритого завалив і в когось можуть бути зараз ці дані. Я думаю каміння Олег узяв для відводу очей. Але комусь воно дуже знадобилося і Бритий відправився на той світ.

— Ну й заплутано.

— Як і все наше життя, друже.

Андрій зітхнув, потім випив залишки кави.

— Слухай, я можу на вас розраховувати?

Соломон широко посміхнувся:

— Завжди. Нам що, вперше у лайно вплутуватись?

Те, що я тут почула, просто не вкладалося в голові. Як мене занесло у все це? Я ж порядна людина! Я в юристи спеціально не пішла, щоб триматися подалі від криміналу, а тепер опинилася по самі вуха у темній, смердючій, імовірно, дуже небезпечній справі. Усе моє тіло протестувало проти цього цирку, тому, поки ніхто не помітив, що ось-ось почну гіпервентилюватися, я стрімголов кинулася до туалету.

Я змивала холодною водою власне обличчя, немов хотіла стерти з нього відбиток реальності. Потім притулилася чолом до дзеркала і мовчки намагалася пережити панічну атаку.

Добре, Єво, заспокойся.

Давай по фактах:

            1.         Твоя версія про вбивство через ревнощі розсипалася, як пісочний замок у перший день відпустки.

            2.         Виявилося, що у всій цій історії замішані люди, яких зазвичай згадують пошепки або в новинах з написом «Шок!».

            3.         Моє життя, судячи з усього, для цих людей не варте навіть пачки хороших сигарет.

Одне питання не давало мені спокою: навіщо вони мене втягнули? 

Я глибоко вдихнула, потім ще раз умила себе холодною водою (допомагає – не допомагає, але хоч відчуття, що роблю хоч щось) і вперлася поглядом у своє відображення.

— Так, зберись. Поки що ти жива. Андрій на твоєму боці. І він зможе тебе захистити.  Якщо що, можна звалити до дідуся і сидіти там, поки батько не повернеться. Він розрулить. Він точно розрулить.

Самонавіювання подіяло рівно настільки, щоб я на ватних ногах змогла вийти з цієї тимчасової фортеці спокою.

Я вже майже дійшла до альтанки, коли випадково почула розмову. І ось тут мій світ не просто перевернувся, а зробив сальто, розбився об підлогу і загорівся.

— А дівчинка знає про твій особистий інтерес у цій історії? — запитав Соломон таким тоном, наче це якась дрібничка.

— Не знає. І не треба, щоб знала.

— А ти не думаєш, що буде, коли вона дізнається, що Анька була твоєю дружиною і як закінчився ваш шлюб?

Анька?

— Соломон, я тебе поважаю, але в це не лізь. Вона мені довіряє, і це головне. Їй не потрібно знати зайвого. Нехай думає, що я просто вирішив їй допомогти.

— Даремно ти так. Дівчинка хороша.

— Хороша, але не для мене. Зараз головне, щоб вона була поряд.

Ага. Поряд. Як корисна річ. 

У мене всередині все похололо. Ні, навіть не так – наче всередині поставили холодильник, заповнили льодом і ще й дверцята щільно зачинили. Відкриття просто вбило все живе в мені. 

Андрій. Мій рятівник. Мій захисник.

Він використовував мене. Він не просто був частиною цієї історії – він у ній ледь не головний герой. І не просто якийсь там чоловік Ганни, а той самий, якого боїться Віра.

Я зробила кілька глибоких вдихів. Спокійно, Єво. Не зараз. Спочатку треба звідси вибратися.

Я вийшла з-за кущів, зробивши вигляд, що нічого не сталося. Андрій кинув на мене підозрілий погляд, але, побачивши мою посмішку, заспокоївся.