Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Розділ 12. Несподівана та неприємна зустріч

Рада

Дні мчали блискавично. Погода майже увесь час чудовою, попутний вітер сприяв подорожі. Але згодом вітер змінився, і одного ранку зовсім стих.

Запанував повний штиль, змусивши команду «Восьминога» взятися за весла. Відсутність вітру гальмувала їх просування. 

Океан Розмарі нагадував дзеркало — настільки був гладкий. Жодної хвилі, а вітер не повертався навіть на наступний день. Команда почала хвилюватися.

Рада, тепер уже на самоті, сиділа у каюті, гортаючи свою родову книгу. Старий купець зійшов на одному з островів. Іноді дівчина поглядала в ілюмінатор.

Після того, як стих вітер, тільки її пісні підтримували дух команди. Ні землі на горизонті, ні інших торгових суден не було видно.

Через деякий час Раді довелося зізнатися, що вона володіє чарами. Дівчина переживала, що її десь висадять, але капітан навпаки зрадів… що отримав ще й прибиральницю магічку. Рада пихтіла та обурювалася та врешті погодилася, що вона може допомагати з цим. Бо їй і так виділили окрему маленьку каюту та ще й оберігали від нав'язливих залицяльників. 

Та раптом на горизонті з'явився великий трищогловий корабель. Попри штиль, він стрімко наближався. Помітивши його, команда «Восьминога» пожвавішала. Вони кинулися подавати сигнали, кричати. Корабель мчав прямо до них. Коли він підійшов ближче, стало видно вирізану на носі фігуру вовка, що стрибає.

Корабель летів на всіх вітрилах і вже за кілька хвилин був зовсім поруч. Та ось тепер кричати команді довелося вже від жаху — перед ними були пірати! На флагштоку висів брудно-зелений прапор з білими рогами та перехрещеними мечами.

Рада побачила корабель здалеку, але не надала йому значення. Відвівши погляд від вікна, вона відкрила щоденник матері — на його сторінках з’явився черговий запис.

«Дорогий щоденник! Це виявилося складніше, ніж я думала! Все від початку пішло проти мене. На жаль, прокляття мені не зняти. Повернутись додому я не могла, і мені довелося піти на відчайдушний крок.

Зараз я перебуваю на трищогловому вітрильнику «Списоносець», ніс якого прикрашає вовк. Це різьблення я сама придумала, коли заволоділа кораблем. Мені довелося дуже постаратися, щоб втертися в довіру до ельфейс-орків. Через те, що я можу перетворюватися на вовка, вони подумали, що я їх богиня Вульм. Зараз я прямую на захід до Великого архіпелагу.

Ми вже пограбували багато кораблів. На нашій совісті багато потоплених кораблів та людей. Нас усі бояться і називають Грозою Розмарі. 

Рано чи пізно я залишу це та втечу з корабля. Золота у мене тепер достатньо щоб прожити безбідне життя. Побудую собі десь особняк — не гірше, ніж на Землі. Я вже змирилася, що ніколи не побачу більше дочку».

У Ради від прочитаного перехопило подих. Вона не вірила власним очам. Її мати не могла стати піратом! Несподівано увагу дівчину привернув незрозумілий шум і крики нагорі. 

Визирнувши у вікно вона не повірила власним очам. Це був він — «Списоносець». Все так, як було описано в щоденнику! І фігура вовка на носі.

І тут до Ради нарешті дійшло, що на них напали пірати. Схопившись на ноги вона запхнула книгу та щоденник у сумку. З фільмів Рада знала, що ситуація могла розвертатися, як завгодно, тому краще тримати речі при собі. 

Озирнувшись, чи нічого не забула, Рада вибігла з каюти. На неї одразу ж кинулося чудовисько з шаблею. Рада відбила його удар заклинанням, а потім підхопила кимось загублений меч. 

Вона, як могла, допомагала команді «Восьминога», тим більше, що досвід бою, хай і невеликий, мала. Її рухи були швидкі та точні. Меч у руках дівчини блищав на сонці, відбиваючи удари нападників. 

Рада ухилялася від атак, завдаючи ударів у відповідь.  Якщо все, що було написано в щоденнику правда, то ці чудовиська були в підпорядкуванні тієї, кого вона так любила. І це було найприкріше. Адже кожного разу, коли вона думала про матір, їй здавалося, що та найкраща людина у світі…

Перестрибнувши через нерухоме тіло чудовиська, Рада побігла до правого борту корабля, де щойно приземлився ельфейс-орк. 

— Морталіо! — мить і з її долоні зірвалося смертельне заклинання. Дівчина похитнулася, відчувши несподіваний відтік сил. Це був перший раз коли вона наважилася його використати. Але напади совісті її не мучили.

Левітувати Рада вміла так само добре, як битися на мечах. Хоча відстань між кораблями була невелика. 

Піратський корабель був порожнім, адже всі ельфейс-орки перелізли на «Восьминога». Вони вже встигли підпалити його та порвати вітрила.

 Дівчина обережно йшла незнайомим кораблем. Вона розуміла, що коїть щось не те, але зупинятися не збиралася. Її сукня була вже забруднена солоною водою та кров'ю.

Оглядаючи поглядом палубу, Рада не помітила, як ззаду до неї хтось підійшов. Дівчина заледеніла від жаху, коли холодна сталь шаблі торкнулася її шиї.

— Куди зібралася, пташко? — іронічно спитав жіночий голос.

Рада здригнулася. Вона не бачила того, хто на неї напав, але всередині щось стиснулося.

— Гей ви! — крикнув жіночий голос ельфейс-оркам, що з'явилися на палубі. — У нас нова бранка! Відвеземо її на невільничий ринок! — засміялася жінка-капітан, штовхнувши Раду до чудовиськ. — На вигляд наче дворянка! За неї ми отримаємо багато золота!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍