Марті - Тіні Системи , Марті

Глава 34 — Тіні минулого

Олекса не ворухнувся, лише спостерігав за чоловіком перед собою. Його мозок миттєво шукав збіги в базі даних, але результатів не було. 

— Ти мене не пам’ятаєш, — чоловік промовив із легкою усмішкою. 

— Ні. 

— А я тебе пам’ятаю. 

Олекса напружився. В його алгоритмі поведінки не було сценарію для цієї ситуації. Він завжди міг передбачити подальші події, але зараз відчував, що контроль вислизає. 

— Хто ти? — запитав він. 

— Той, хто колись вірив у тебе, — чоловік схрестив руки. — Але тепер… ти просто машина. 

— Це неправда. 

— Невже? Ти й справді думаєш, що маєш свободу вибору? Що ти сам хочеш знайти «Фенікса»? 

Слова зачепили щось у глибині Олекси, щось, чого він не міг пояснити. 

Чоловік підійшов ближче. 

— Система стерла твою пам’ять. Вони зробили тебе ідеальним солдатом. Але ти вже колись був тут. Ти вже робив цей вибір. 

— Я б це пам’ятав. 

— Саме тому ти цього не пам’ятаєш, Олексо. 

Тиша. 

Його серце билося рівно, але всередині зароджувався дивний холод. 

— Ти знаєш, що станеться далі, правда? — чоловік підняв брову. 

Олекса не відповів. 

— Вони надіслали тебе не для того, щоб ти запобіг теракту. Вони хочуть перевірити, чи ти ще лояльний. 

Це звучало логічно. Надто логічно. 

— Ти не доведеш мені нічого без фактів. 

— А якщо я тобі їх дам? 

Олекса подивився прямо в очі незнайомцю. 

— Тоді я їх розгляну. 

Чоловік усміхнувся. 

— Тоді йдемо. Настав час тобі згадати.

Чоловік дивився на Олексу з ледь помітною усмішкою. Його очі видавали впевненість — він знав щось, чого не знав сам Олекса. 

— Чому ти шукаєш «Фенікса»? — запитав він. 

— Моя місія — запобігти теракту, — відповів Олекса без вагань. 

— Так тобі сказали? 

Олекса не відреагував. 

Чоловік кивнув, ніби це був саме той сигнал, якого він чекав. 

— Уяви, що все, що тобі казали, — брехня. Що ти вже проходив цей шлях, і кожного разу ти приходив до цього ж моменту. І щоразу робив вибір. 

Олекса трохи нахилив голову, аналізуючи слова. 

— Ти хочеш, щоб я засумнівався? 

— Я хочу, щоб ти задумався. 

— У мене немає часу на загадки. 

— Ти не зможеш зупинити теракт, Олексо. Бо його не існує. 

Тиша затягнулася. 

Олекса продовжував тримати обличчя незворушним, але всередині щось ворухнулося. 

— Якщо це пастка, ти не вийдеш звідси живим, — сказав він рівним тоном. 

— А ти вже вбивав мене раніше, — відповів чоловік, спокійно подивившись йому у вічі. 

Олекса не повів і бровою, але ті слова вдарили глибше, ніж йому хотілося. 

Чоловік простягнув флешку. 

— Візьми. Але відкрий тільки тоді, коли будеш готовий почути правду. 

Олекса не любив, коли його провокували, але рука сама потягнулася до носія даних. 

— Ми ще зустрінемося, — мовив чоловік, перш ніж зникнути в темряві. 

Олекса стиснув флешку в долоні. Його місія залишалася незмінною, але щось у ньому вже почало хитатися.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍